TextBook — Пане! Пане мій!
Вона б упала на коліна, якби не мотузки.
— Пощадіть! Я все скажу, все! Вам скажу! Лише вам! Звеліть їм вийти — я зізнаюся... Вам!..
Заінтригований граф жестом велів залишити його з підозрюваною віч-на-віч. Щільно зачинивши двері, він глянув на жінку:
— Говори. Якщо наврочити мене вирішила, бабо, — не раджу. Овал Небес периною видасться.
— Ні-ні, Ваше Світлосте! Я зізнатися... щиросердно...
Молоді добріші, сподівалася Франческа.
— Ну, зізнавайся, — граф помітно засумував. — Ти цього... Горчека? — зі світу зжила?
— Грошека, Ваше Світлосте. Ні, не я. Онук мій.
— Онук?
На обличчі графа знову читався інтерес.
— Розповідай. Якщо не брешеш — відпущу. Слово даю.
— Мені й так помирати скоро. Онука мого пощадіть! Не винен він!
— Як це — не винен?! Сама сказала...
Граф Д’Оріоль насупився.
— Сказала, пане. Ремі без злого наміру... одержимий він...
Як не дивно, молодший син герцога одразу повірив старій крикливиці. Ні на мить не засумнівався в її словах. І слова свого дотримав. До вечора жінку відпустили; навіть офіційно вибачилися.
А за день-два до неї з’явилися гості.
— Пишайся, бабко! — розсміявся Д’Оріоль, за спиною якого, тішачись потісі, веселилася свита. — Беру твого онука в блазні. Велика честь для вас обох. Ну, де мій дурень?
Показуй!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розповіді очевидців, або архів нагляду сімох» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкарлупар“ на сторінці 23. Приємного читання.