Розділ «Шкарлупар»

Зараз буде задоволення. Це друге ім’я вини: задоволення. Потім він готовий був убити себе за це задоволення. Але не знав, як убивають себе. Він дурень. Таке знають тільки розумні. Не він. Він знає інше: ватрушки. Голова піднімалася повільно. У лобі пекло. Очі не кліпали.

На півдорозі він побачив свою провину. Уперше. І з жахом ударився лобом об підлогу. Холодна, рятівна підлога. Він жив із виною, але не бачив її. Його заманили в пастку. Він не буде слухатися. Беркиць-беркиць, відпустіть мене. Дайте мені спокій.

Ватрушки.

Пан гнівався. Вина чекала посередині між підлогою й дірищем. Він почав знову піднімати голову.

Здавалося, в мозку шкарлупаря гойднувся й почав рухатися важкий маятник. Ремі намагався, як було велено, глянути в очі правителеві, воюючи із вчасною головою, але тут маятник добігав краю — і починав рухатися назад. Погляд шкарлупаря знову впирався в підлогу. З упертістю механізму Ремі починав нову спробу — і все повторювалося.

Карл Суворий з цікавістю спостерігав за потугами дурня. Такої забави герцог ще не бачив. Видовище несподівано захопило його. Тепер він дивився тільки на Ремі; все інше перестало існувати для правителя. Він не завважував, як напружилися жовна на вилицях графа Д’Оріоля, як син подався вперед, чекаючи. Свіжоспечений, немов ватрушка, спадкоємець дуже старався зберігати відсторонено-байдужний вигляд. На жаль, зараз, коли до здійснення підступного плану залишалися лічені секунди, граф у хвилюванні втратив контроль над собою.

Герцога також не зацікавило, що Едвард II, уважно вивчивши найближчі гобелени, раптом поманив пальцем лейб-юрисконсульта, що сидів четвертим скраю. Коли той шанобливо наблизився, король задав йому кілька тихих питань. Слухаючи відповіді, Його Величність супився.

Від недавньої показної безтурботності не зосталося й сліду.

Зате Рудольф Штернблад, навпаки, занудився. Карлик-капітан дістав з обшлага хустку з батисту й, дихнувши на великий рубін персня, почав протирати камінь. Поведінка Штернблада свідчила: він готовий убивати.

Андреа Мускулюс і Серафим Нексус спішно зводили всередині себе незримі бастіони, замикаючи накопичені резерви мани. За ними з тривогою спостерігав Лоренцо Феріас, маг герцога. Він не розумів, що відбувається. Це дуже турбувало чарівника.

І лише Карл Суворий не бачив нічого й нікого, крім Ремі, готового розірватися надвоє.

— А він мені подобається! — вголос розреготався герцог. — Клянуся мечем Прессікаеля, подобається! Потішний дурень... Хто б міг подумати? Старий Фалеро був нудніший.

Що потішного бачив Карл у поведінці шкарлупаря, залишилося загадкою. Однак придворні з герцогської свити засміялися, з підлесливістю вторячи правителеві.

Сміх застиг шкарлупаря в невдалий момент. Його голова вчергове піднялася до найвищої точки й була вже готова гойднутися вниз. На мить Ремі завмер, геть спантеличений. Чого від нього хочуть? Чому сміються? На обличчі нещасного відобразився болісний подив. Забувшись, він нарешті подивився на правителя — і скам’янів, упершись поглядом у власне відображення.

Із дзеркальної поверхні кіраси один Ремі Бубчик дивився на іншого.

Очі в очі.

Зараз-таки,

або

Нагорода не поступається подвигу

Він і його вина витріщилися одне на одного. Тепер він зрозумів, чому сміявся пан. Пан хотів, щоб вони з виною побачилися. Це смішно. Ха-ха. Панові смішно. Весело. Пан радіє.