Розділ «Дуель»

Із особистої колекції пліток Едварда II, літературна обробка Фелікса Думцкопфа, королівського сентенціографа. Копія з найвищого дозволу передана Гувальду Мотлоху, верховному архіваріусові Нагляду Сімох, для довічного збереження. Публікується згідно з едиктом «Про приватну просвіту», після письмової згоди причетних приватних осіб.

— Томас Біннорі? — спитав молодий скарбник.

— Саме так!

— Бард-вигнанець?!

Скарбника звали Авґуст Пумпернікель. Був він молодим, нахабним і безпосереднім, — таким зазвичай і буває молодик, якому все щастить і щастить, — а проте талановитим, мов диявол. Тринадцятимісячного Авґуста — підкидька, байстрюка в притулку для сиріт — відібрали за сукупністю ознак скопці-арифмети з Академії Maлого Інспектруму, і там він пройшов вісімнадцятирічний курс навчання. Після цього, відмовившись від почесної кастрації, без якої місце на кафедрі Академії для випускника заказане, Пумпернікель обійняв посаду головного скарбника Реттії, до нього приязно поставився заступник талантів Едвард II, і він загордився понадміру. Гордість хлопця не була безпідставною. Авґуст міг полічити краплі в морі й шерстинки на хвості улюбленого ослика принцеси Ізабелли Мілоської, згадати суму недоїмок в окрузі Улланд станом на позаминулий рік з точністю до двох-трьох грошів, і — о диво! — без зволікання вказати поточну заборгованість із виплат столичним сміттярам і золотарям.

Останнє вдавалося попередньому скарбникові лише після годинної медитації.

Зараз пан Пумпернікель, уперше відвідавши знамениті терми Кара-Калли, де бувають найкращі люди королівства, блаженно кректав під п’ятами говіркого банщика, за сумісництвом — масажиста. Цікавість гризла скарбника. Від тутешньої розкоші — після аскетизму Малого Інспектруму — душу обіймав захват, який годі було приховати, а ніс задирався до небес, немов крім зірок геніальний вискочка більше нічого лічити не бажав.

— Ви прекрасно поінформовані, мій пане! — банщик упав колінами на лопатки скарбника. Уміло заходився масажувати. — Через сумнозвісну історію з королевою фей і стансами, які викликали невдоволення на Порожнистих Пагорбах, сер Томас був змушений покинути Верхній Йо і перебратися до нас. Король, хай продовжить небо дні Його Величності, наблизив до себе барда: Едвард II слухає перед сном пісні Біннорі, а королева Ядвіґа раз на тиждень вимагає нову баладу про пригоди шляхетного розбійника Чайльд-Ґарольда Пишні Вуса.

— А он та дивна парочка?

— О-о! Це Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти, і бойовий маг Просперо Альраун, — банщик долонею затиснув собі рота, немов вибовкнув державну таємницю. І швидко поправився: — Кольраун! Просперо Кольраун, звісно! Борони вас Нижня Мама, мій пане, вголос повторити помилку нерозумного банщика...

— Навіть з огляду на прихильність до мене Його Величності? — гордість Пумпернікеля була вражена.

— Не мені, маленькій людині, зважувати прихильність короля і мстивість чарівника! Ви ж, мій пане, людина велика, вам і карти в руки!

Пропустивши шпильку мимо вух, Авґуст Пумпернікель придивився. Двоє людей, що привернули увагу скарбника, сиділи біля басейну з лікувальними грязями. Один, примостившись на бортику і звісивши худі ніжки в грязі, був малий і щуплий, наче принц квіткових ельфів на пелюстці тюльпана. Вузькі плечі, тоненькі зап’ястя. Ниточки мускулів, натягнуті абияк, місцями провисали: така арфа волею-неволею сфальшує. Риб’ячий хребет випирає, загрожуючи порвати шкіру на сутулій спині. Хмара яскраво-рудого, швидше за все, фарбованого хною волосся, заплетена в безліч кісок, лише підкреслювала субтильність статури. На обличчі карлика застигла буркотлива, ображена гримаса, немов він щойно виявив пропажу гаманця. Неподалік від кумедного крихітки, за столиком із фруктами, розсівся в кріслі атлет. Торс, як у напівбога, брили біцепсів, броньові пластини грудних м’язів. Недарма-бо скульптор Анджело Яніц, працюючи над своїм «Героєм», за модель обрав саме цього красеня.

Атлет дрімав, заплющивши очі.

— Маленький і є капітан Рудольф, — помовчавши, додав банщик немов мимохіть. — А великий — це бойовий маг Просперо.

Молодий скарбник зойкнув, але не руки масажиста до цього спричинили.

— Ти збожеволів!

— Як вам завгодно, мій пане.