Розділ «Шкарлупар»

— Залишилося. Та нічого, переживе. Дочка пекаря на нього око накинула, — Мускулюс здригнувся: він не одразу зрозумів, що має на увазі двозначний старець. — А чого ж? Здоровий хлопець, груди, як у бика... Розуму бракує, але в сімейному житті чоловік-телепень — якраз те, що треба...

Про політику Мускулюс не розпитував. Він і так знав: граф Д’Оріоль у почесному вигнанні, Карл Суворий і далі на троні. Хоча в герцогу відтоді щось надломилося — замість нового блазня завів квартет трубадурів, слухає сентиментальні канцони. Податки знизив, воювати розлюбив.

Кажуть, довго не протягне.

— Ти хоч подивися, що там, — старець кивнув на вузлик. — Я всю дорогу страждав. Хотів заглянути, але ж читати чужу кореспонденцію — гріх. Не тягай, дай насолодитися...

Андреа Мускулюс розв’язав кінці хустки, в яку Ремі Бубчик загорнув подарунок. І здригнувся. На хустці лежало третє око. «Пробудна виразка» — біла зіниця в синьому колі. Блакитна крайка, пара чорних пелюсток. У центрі зіниці застигла крапелька крові...

Його кинуло в піт. Страхи, від яких він останнім часом не спав по ночах, крилатою оравою вирвалися назовні. І щезли, мабуть, назавжди. Синє коло, блакитна крайка — цукрова глазур по тісту. Біла зіниця — сир. Чорні пелюстки — край на розламі підгорів. Крапля крові — ягідка журавлини.

На хустці лежала ватрушка.