Розділ «Шкарлупар»

— ...ідіть геть, пане! Бачити вас не бажаю!

— Як скаже, Ваше Високосте, — прошепотів барон, задкуючи до дверей.

Не встиг він покинути залу, як роздратування герцога знайшло нову мішень.

— Навіщо ти притяг сюди свого виродка?! Відповідай!

Граф Д’Оріоль підвівся і з гідністю випростався.

— Це не мій виродок, государю. Це ваш виродок. Я готую вам подарунок.

— Ти жартуєш?

— Анітрохи. Жартувати буде він. Я маю намір піднести вам, государю, нового блазня. Замість Фалеро, який зараз, мабуть, веселить Нижню Маму.

— Цей дурень — блазень?

— Воістину так, — зі смиренністю підтвердив граф.

Герцог обернувся до Едварда II, закликаючи найяснішого сусіда у свідки. Полюбуйтеся, мовляв, з якими йолопами доводиться мати справу! Навіть мій власний син — бевзь, клянуся Овалом Небес! Однак король милувався гобеленом зі сценами собачого полювання. «Відворотень» працював якнайкраще: Його Величність ігнорував усе, що було бодай побічно пов’язане з Ремі Бубчиком.

Обличчя Карла Суворого налилося поганою кров’ю. Гнів перейшов у лють і шукав виходу. Промінь сонця, упавши з вікна, блиснув на кірасі, відполірованій до дзеркального блиску. По крайці кіраси гравер зобразив девіз Неверингів:

«Нагорода не поступається подвигу».

Андреа не здивувався б, довідавшись, що бравий вояка не знімає кірасу навіть на ніч. Так і спить — у накипні з горностаю поверх лат. І бачить найкращі сни: падіння міста за містом.

— Гей ти, дурню! Устань!

Ремі стиснувся в грудку, не розуміючи, що відбувається.

— Я кому сказав?!

Шкарлупар незграбно піднявся, сутулячись і дивлячись у підлогу.

— Підійди!

Зараз, зрозумів Мускулюс. Зараз усе відбудеться. Мені немає діла до долі герцога. Він — кістка в горлі для Реттії. Буде краще, якщо він піде на той світ. Із покидьком Д’Оріолем, коли він займе батьківський трон, домовляться без проблем. Реттія зможе тримати його на короткому повідку. Знаючи те, що відомо мені й Нексусу, шантажувати молодого мерзотника — дуже просто.