Розділ «Шкарлупар»

— Усе можливо припустити, отроку. Все, крім безплатного сиру. З одного боку, короля напевно супроводжує малий Просперо, твій балакучий наставник. На місці герцога я не ризикував би містом. Відбудовувати доведеться капітально. З іншого ж боку...

— Кудланю! Фу-у-у!.. Фу-у-у...

Андреа глянув униз. Господиня покинула грядки й за чимось пішла в дім. Її онук, малоумний акробат Ремі, годував припнутого на ланцюгу пса. Побачивши повнісіньку миску каші з прожилками м’яса, пес ошалів. Він застрибав навколо хлопця, прагнучи лизнути в обличчя.

— Фу, Кудланю! Йди геть!., геть іди...

Пес став на задні лапи, упершись передніми в груди Ремі. Вологий язик працював без утоми. Зблиснули страшні ікла. Собацюра був завбільшки з теля, і важив стільки ж. Майбутній блазень герцога Карла позадкував, намагаючись відіпхнути собаку. Черевик поїхав на мокрій траві, хлопець не втримався на ногах, з розмаху сів, тоді впав на спину.

Кудлань у захваті навалився на господаря з удаваним гарчанням.

— Іди... іди... іди-и-и!

Голос шкарлупаря зірвався на вереск: страшний, позамежний, ледь уловимий людським вухом. Здавалося, верещать глибоко під землею — ворочаючись у тісній домовині, дряпаючи нігтями дошки труни. Анітрішки не злякавшись, пес і далі бавився. Брязкіт ланцюга вторив вереску, заглушаючи його. Ремі вчепився у волохату шию Кудланя, щосили намагаючись відвернути морду пса вбік. Нічого не виходило.

Тоді він спробував вивернутися сам.

Марно: шарнір у шиї, що змушував хлопця без перерви вертіти головою, заклинив. Хтось замість змазки насипав у шарнір піску. Потилиця Ремі з силою втиснулася в землю поруч із мискою: так буває під час падучої. Погляд уперся в морду Кудланя, і хлопець вже не міг відвернути очі.

«Блазень і собака повинні дивитися в очі господареві...»

Пройшла секунда.

«...блазень і собака повинні дивитися в очі...»

Ще одна.

О так, вони дивилися одне на одного: шкарлупар Ремі Бубчик і пес Кудлань. Здавалося, між ними простягнулася сталева нитка, роздвоєна на кінцях, гострими жалами проникла в зіниці, засліпила, зв’язала обох в одне ціле. Нитка розжарювалася, горіла криваво-вишневим, темно-червоним, червоним, жовтим, пронизливо-білим, убивчим світлом...

Вона була готова розплавитися, ця нитка.

— Засуви й замки! Отроку, замки й засуви!

Кричав Серафим Нексус. Вигляд у старця був моторошний: волосся сторчма, верхня губа піднялася, оголюючи зуби. Відтак Мускулюс збагне, що лейб-малефактор зовсім не кричав — він свистів, плювався надтріснутим, як битий горщик, шепотом. Стражники на лаві навіть не почули, що там сипить на балконі шкодливий старигань, навіть голови до нього не повернули.

Зате на Андреа наказ старця подіяв, мов відро крижаної води.

Хто ж би зрозумів, що велить Нексус — чарівник у сивій короні. Засуви-замки, защіпки-клямки; бридня якась. Але скептики довго не живуть, а головне, їх не включають до складу лейб-малефіціуму Реттії. Та й тугодумом Мускулюс був лише з виду. Наказ начальства ще висів у повітрі, а малефік уже перекривав внутрішні шлюзи, що регулюють доступ до запасів накопиченої мани.