Розділ «Шкарлупар»

— Отже, в каземати їх?

— Ну навіщо ж гарячкувати? Його Високість розпорядився.

Про що розпорядився Карл Суворий, малефік не довідався: «плетуха» без попередження розточилася разом з ефірною стрункою. Зв’язок обірвався. За мить Андреа відчув чужий «протяг». Якийсь метр Високої Науки — мабуть, згаданий вісником Лоренцо — зоддалік прощупував ратушу, шукав магічної активності.

Серафим Нексус, як завжди, зачув чужу присутність раніше й поспішив ліквідувати сліди незаконного нашіптування.

Перед внутрішнім зором малефіка майнули десятки варіантів подальшого розвитку подій. Ось вони із Серафимом під покровом мороку покидають ратушу, знаходять місце з потрібним балансом природної мани, відкривають портал... Ні, їх перехоплюють по дорозі — розвіяний герцогським магом серпанок рветься на ошмуття, Андреа прикриває старого «щитом Сусуна», поглинаючи удари Лоренцо... Ні, вони — перевдягнені — покидають Сорент... Ні, їх усе-таки беруть у полон: затхла тьма підземелля, диба, розпечений гак входить під ребра:

«Зізнаєшся?..»

Опам’ятався Мускулюс від тупоту чобіт на сходах. Тупіт супроводжував глухий брязкіт, немов там піднімався загін залізних големонстрів.

— Що це?

— А це нас заарештовувати йдуть, — благодушно повідомив лейб-малефактор.

— Гадаю, це провокація.

— Завтра в Сорент приїде король...

Обидві репліки пролунали невлад. Щойно мова йшла про методики корекції пристріту, і раптом — оце! Маги витріщилися один на одного, невесело усміхаючись. Першим самовладання повернулося до Нексуса. Той продовжив розмову так, немов це не він намагався не згадувати про трагічні події, що сколихнули Сорент.

— Ми, отроку, можемо піти звідси в будь-який час. Горні безодні! — я можу просто зараз стрибнути в горня з чаєм і попрощатися з тутешньою гостинністю. Хіба ж даремно дідусь Серафим завжди п’є зі свого посуду? Але стражники — фікція. Упевнений, що за нашим двором стежить значно уважніше панство. Перешкоджати втечі вони не будуть. Але ж записати воронячим пером на горіхових дощечках: сплеск витрати мани, характеристики, вектор відходу...

Старець узяв останню ватрушку, підкинув у повітря й на льоту — наскрізь! — простромив пальцем. Жест вийшов погрозливий. Мускулюс не знав, на чию адресу спрямована погроза. Уважного панства з горіховими дощечками? Горіх не терпить неправди, такі записи приймаються в суді, якщо обвинувачуваний — метр Високої Науки...

І ще він не знав: блефує лейб-малефактор чи каже правду? Сам Андреа не ризикнув би покинути Сорент, пірнувши в «підгодоване» горня з чаєм. Піти іншим шляхом, менш мудрованим — це будь ласка. Шляхів на нашому віку вистачить. А горня... Треба вчитися, взяв він на замітку. Ставити перед собою мету й досягати її. Треба прагнути до ідеалу.

Ось він, ідеал, сир з пальця облизує.

— Ми підкоряємося герцогові, — виснував Мускулюс. — Ми їмо свіжу випічку й чекаємо короля. Носа за паркан не показуємо. Нашої провини в загибелі графа Д’Араньє немає. Ми готові відповісти перед будь-яким судом. Але якщо суду не буде? Якщо герцог, не довіряючи суддям, учинить згідно зі своїм девізом: «Нагорода не поступається подвигу»? Згадайте: Іоанн Удівець вісім днів тримав в ув’язненні Едварда І, заснувавши Лігу Суспільного Блага!

Нексус кивнув. Скандал з безглуздою Лігою Суспільного Блага й полоном Едварда І був за життя знаменитого шкідника. Іоанн Удівець, пишаючись третім, найбільш удалим шлюбом, який на третину збільшив землі й армію Сорента, не посоромився заявити привселюдно:

«Я висловлюю Реттійській короні протест у зв’язку з кепським правлінням і відсутністю справедливості. Якщо король не бажає з доброї волі виправити ситуацію, його слід примусити до цього!»

Злизавши сир з пальця, лейб-малефактор виколупав з тіста рештки начинки. «Порожню» ватрушку він кинув Мускулюсу: пригощайся, мовляв! Андреа із задоволенням відкусив шматочок. Сиру він не любив. А здобу — будь ласка. Ми талію не бережемо, у нас сила не в талії...