Розділ «Акваріум»

Шкода, що упаковка з гранатометом має незвичайну форму. Коли хтось побачить, що з мого рюкзака стирчить така незрозуміла, обгорнута гумою деталь, обов’язково зрозуміє, що я чорнороб ГРУ, що працюю в невдячному забезпеченні в покарання за нездатність самостійно знаходити виходи до секретів.

Далекий мені шлях випав. Ніжками, ніжками. Як в частинах спеціального призначення. Струмком вгору та вгору. Революційним загонам борців за свободу потрібна зброя для звільнення від капіталістичного рабства. Можливо, гранатомет заберуть італійські або німецькі хлопці і скористаються ним, завдаючи ще одного удару по гниючому капіталізму.

Далекий шлях. Достатньо часу для розумової гімнастики. Що ж мені придумати, щоб мене на самостійну роботу поставили? Може, написати рапорт начальнику 5-го напрямку Першого управління і запропонувати щось оригінальне? Нехай, наприклад, німецькі або італійські хлопці вкрадуть президента або міністра оборони. Це для них добре, для їхніх революційних цілей, для підняття революційної свідомості мас. Захопленого будуть вони судити своїм революційним трибуналом. Нехай стратять його. Тільки щоб перед стратою ми могли з ним поговорити: праску на пузо — видавай, падла, секрети!

Я чвалаю по воді, посміхаючись своїм фантазіям. Звичайно, цього я ніколи не запропоную. Невдячна справа — давати поради. Тих, хто подав ідею, ніколи не згадують. Нагороджують не ініціаторів, а виконавців. Ідея проста. І без мене до неї додумаються. Мені потрібно придумати щось таке, де б я був не тільки ініціатором, а й виконавцем. Ідея мусить бути не загальною, а конкретною. Перед тим, як розповісти її командиру, я зобов’язаний підготувати сотні деталей. Перед тим, як про неї розповісти, я мушу бути повністю пов’язаним з цією ідеєю так, щоб мене не могли відтіснити вбік, довіривши проведення операції більш досвідченим вовкам.

Чистий гірський струмочок дзюрчить під моїми ногами. Іноді я виходжу на берег, щоб обійти водоспад. Тоді я знову відламую шматочок сигари, розтираю тютюн в долонях і розкидаю його. Ступаю тільки на камені, не залишаючи слідів на мокрій землі.

3

Ось воно, це місце, вибране мною, схвалене Молодшим лідером резидентури і затверджене начальником Першого управління ГРУ.

Схованка, тайник — це не печера і не таємний льох. Зовсім ні. Тайник — це місце, яке легко може знайти той, кому належить, і яке важко знайти тому, кому не належить. Тайник — це місце, де наш вантаж не можуть виявити випадково, де він не може постраждати від стихійних лих.

Підібраний мною тайник відповідає цим вимогам. Він вибраний в горах, далеко від людського житла. Це місце — в ущелині між скелями. Це місце закрите непрохідними хащами колючих кущів. Сюди не прагнуть туристи. Тут не грають цікаві діти. Тут ніколи не буде будівництва. Цьому місцю не загрожують зсуви і повені. А знайти його легко — коли знаєш, як шукати. Ось високовольтна лінія електропередачі на гігантських металевих опорах. Від опори № 042 потрібно йти в напрямку опори № 041. Потрібно дійти до місця, де дроти найбільше провисають і тут повернути ліворуч. Далі пройти тридцять метрів в напрямку, точно перпендикулярному лінії електропередачі. Колючки пику дряпають? Це нічого. Ось в кущах купа каміння і чорні вуглини багаття, яке горіло тут багато років тому. Звідси десять кроків праворуч. Протиснемося в ущелину. Купа каміння. Це і є схованка. Тайник. Місце не найприємніше. Сиро, похмуро. Колючки. Минулого разу, коли я це місце знайшов, накидав тут всякого сміття, яке виявив поблизу: іржаву консервну банку, пляшку, моток дроту. Це щоб нікому в голову не прийшло тут пікнік влаштувати.

Ще раз оглядаю все, що оточує мене. З моменту моєї першої появи тут нічого не змінилося. Навіть консервна банка на колишньому місці. Довго вслухався в шум вітру на вершинах гір. Нікого. Скидаю з плечей остогидлий за довгу дорогу рюкзак. Пропонував я командиру закопати гранатомет в землю, та він наказав тільки завалити його каменюками, вибираючи, які важчі. А ще я пропонував зловити бездомного кота, доставити сюди і тут принести в жертву інтересам світового пролетаріату. Його тлін відвадить від цього місця і мисливців, і туристів, і закохані парочки, які шукають затишні куточки. Цю пропозицію також не затвердили. Перший заступник командира наказав скористатися рідиною ЗГГ, варіант 4. Флакончик у мене невеликий, проте запах залишиться надовго. ЗГГ, варіант 4 — це запах горілої гуми, він збережеться тут на кілька тижнів, відганяючи непрошених гостей і гарантуючи самотність одержувачам моєї посилки. Що ж, успіху вам, безстрашні борці за свободу і соціальну справедливість.

Вслухуюся в шум вітру і обережним звіром прослизаю межи скелями.

4

Західну Європу я вже знаю непогано. Так добрий мисливський пес знає сусідній гай. Я міг би працювати екскурсоводом в Амстердамі або в Гамбурзі: подивіться праворуч, подивіться ліворуч. Відень також знаю добре, проте не так, як, наприклад, Цюріх. Це і зрозуміло: не займайся любов’ю там, де живеш. Мої колеги з Риму, Бонну, Парижа, Женеви знають Відень краще за мене. Вони працюють тут, виїжджаючи на гастролі. А я гастролюю там. Система для всіх одна. У всіх у нас єдина тактика: не треба сваритися з місцевою владою, коли можна операцію провести десь інде.

Сьогодні я працюю в Базелі. Не сам працюю. Забезпечую. Базель — стик Німеччини, Франції та Швейцарії. Базель — зручне місце. Унікальне. Базель — перехрестя. Був в Базелі й зникаю. Тут легко зникнути. Дуже легко.

Я сиджу в невеликому ресторанчику прямо навпроти вокзалу. Взагалі-то важко сказати, ресторан це чи пивничка. Зал надвоє розділений. В одній частині — ресторан. Зовсім невеликий. Там на столах червоні скатертинки. В іншій частині — пивничка. Дубові столи без всяких скатертинок. Тут я і сиджу. Один. На темному дереві столу вирізаний орнамент і дата: 1932. Значить, стіл цей тут ще й до Гітлера стояв.

Добре бути швейцарцем. Кордон Німеччини он там проходить. Прямо вулицею. А війни тут ніколи не було.

Симпатична невисока тітонька кухоль пива переді мною ставить на акуратний картонний кружечок. Звідки їй, цицькастій, знати, що я вже на бойовій стежці. Що секунди стукають в моїй голові, що сиджу я тут не просто, сиджу так, аби великий годинник на будівлі вокзалу бачити. Звідки їй знати, що по цьому годиннику ще хтось орієнтується, кого я не знаю і не впізнаю ніколи. Звідки їй знати, що кінчики моїх пальців вже намазані кремом ММП і тому не залишають відбитків. Звідки їй знати, що в моїй кишені лежить звичайна порцелянова ручка, які в туалетах на ланцюжку висять. Смикнув — і вода зашуміла. Ця ручка зроблена в Інституті маскування ГРУ. Всередині — контейнер. Можливо, з описом тайника-схованки або з грошима, з золотом, біс знає з чим. Не знаю я, що всередині контейнера. Однак рівно через сім хвилин я вийду до туалету і в передостанній кабінці зніму з ланцюжка ручку, покладу її в кишеню, а на її місце повішу ту, яка у мене в кишені. Хтось інший, той, хто також зараз дивиться на годинник вокзалу, увійде в цю кабіну після мене, зніме ручку з контейнером, а на її місце причепить звичайну. Вона зараз в його кишені зберігається. Певне, він також зараз стискає її пальцями, намазаними кремом ММП. Всі три ручки — близнюки. Не розрізниш. Не даремно Інститут маскування працює.

Стрілка великого годинника трохи здригнулася. Ще шість хвилин. Поруч з вокзалом велике будівництво. Чи то вокзал розширюють, чи то готель зводять. Спорудження вирізняється з-під лаштунків витончене, на кшталт башти. Стіни коричневого металу, і вікна також темні, майже коричневі. Високо в небі робітники в помаранчевих касках — мавпи сталевих джунглів. А на карнизах голуби.

Ось один голуб повільно і зосереджено вбиває свого товариша. Дзьобом в потилицю бац, бац. Почекає трохи. І знову дзьобом в потилицю. Гидкий птах голуб. Ні яструби, ні вовки, ні крокодили не вбивають заради забави. Голуби вбивають тільки заради цього. Вбивають своїх побратимів просто заради втіхи. Вбивають повільно, розтягуючи задоволення.

Ех, був би у мене зараз в руках автомат Калашникова! Кинув би я сектор запобіжника вниз на автоматичний вогонь, затвор ривком назад пересмикнув і страшним гуркотом залив би привокзальну площу напівсонного Базеля. Торохнув би довгою переливчастою автоматною чергою по голубу-вбивці. Свинцем би його розірвав, розметав. Перетворив би в купу закривавлених пір’я.