Розділ «Акваріум»

— Згоден, — серйозно відповідає він.

3

Були часи! Та пройшли. А були ж! Була Червона Армія, а проти неї — Біла армія. А ще була Зелена армія. Командував нею батька Фома Мокроус. Добре зелені воювали. Та ось біда — повірили червоним, з’єдналися з ними в Червоно-зелену армію. Тут їм і кінець настав. А армія знову Червоною зробилася.

Хороші були часи. Захотів до червоних — будь ласка. Не захотів — можеш до білих втекти або ще до якихось. Багато всяких було: григор’євці, антонівці, петлюрівці. А ще була Революційна повстанська армія України — РПАУ.

РПАУ — це армія і держава. Філософія проста: роль держави — захищати населення від зовнішніх ворогів. Це все. Всередині держави кожен сам собі пан. Роби що хочеш, тільки інших не ображай. Коли вороги нападуть, держава армію виставляє — тільки добровольці. Не хочеш за свою свободу воювати — будь рабом. Ось такі були порядки в РПАУ.

У нас на хуторі всі люди похилого віку ті славні часи пам’ятають. І керівника тієї армії пам’ятають, Нестора Івановича Махна. Кажуть старі люди, що Нестор Іванович зовсім не таким був, яким його червоні в кіно показують. Кажуть, він був хлопцем молодим. Я потім в енциклопедії перевіряв — не брешуть старі люди: у вісімнадцятому році Нестору Івановичу тридцяти років не було. Волосся у нього довге було, це правда. Патли по плечах розпущені. Мужики його святим вважали. Хрестилися, углядівши.

Їде Нестор Іванович Катеринославом четвіркою вороних. Смутний. Дума велика в очах його. Четвіркою вороних Великий Німий править. Кульгає Нестор Іванович, верхи не їздить: на тачанці, поруч з кулеметом. А Великий Німий завжди поруч. Він батькові Махну і кучер, і ординарець, і охоронець, і придворний кат: вироки Нестора Івановича зовсім короткі.

Їде Нестор Іванович — мужики в пояс кланяються, свій він: селянський цар. На тачанці його кулеметній ззаду срібними гвоздиками девіз вибитий: «Хрін наздоженеш!» Спереду інший девіз: «Хрін візьмеш!» Поруч з батьковою тачанкою, верхами, — батько Максюта, Микола Мельник, Гришка Антихрист, Никодим Пустовойт та Лев Андрійович Задов, начальник розвідки. Розвідка в РПАУ на рівні вищих світових стандартів перебувала. У невигідних умовах Махно ніколи бою не приймав. Вислизав. Зникав. Армія його розсипалася.

Гармати і кулемети — по ярах та байраках, коні на луках пасуться, тачанки кулеметні, тільки вже без кулеметів, дівок на ярмарок везуть. Мужики по дворах сидять. На сонечку. Посміхаються.

Махновська армія від всіх інших гумором гострим відрізнялася та посмішками. Сам Нестор Іванович великим жартівником був. Дума велика на чолі його, а в очах бісики пустотливі. За хороший жарт жалував він, як за перемогу в бою. Хвацько Нестор Іванович воював! В одну ніч збирав він всю свою армію в кулак і бив тим кулаком несподівано по самому уразливому місцю ворога. В армії його сімнадцять кавалерійських дивізій було. Тремтіли міста від гуркоту копит його кінноти. А коли удача проти нього, свисне батька — і знову його армія розсипалася, зачаїлася, до першої темної нічки зникла.

Невразливим був батько Махно. А червоним повірив. Даремно, батьку, повірив. Знайшов кому вірити. Махновська кіннота разом з червоними в Крим увірвалася білих різати. А як білих порізали, розгорнулася несподівано Перша кінна армія проти свого союзника. Кінна армія! Голий степ. Кінець листопада двадцятого року. Кінна армія! Лавина. Гуркіт копит на десятки верст. Степ вже морозом прихопило. Степ — на кшталт безмежного бетонного поля. Від обрію до обрію. Червоні не стріляли і навіть «ура» не кричали. Десятки тисяч клинків зі свистом вилетіли з піхов, заблищали на сонці. І пішла Кінна армія! І пішла. Виття та свист. Людина в натовпі звіріє. І кінь звіріє. Піна клаптями. Коні — звірі! Люди — звірі! Свист клинків. Блиск нестерпний. Гуркіт копит. Кавалерійські дивізії червоних великим гаком махновську армію обходять, відрізаючи шляхи до відступу, а вся Кінна армія в лоб. Галопом. Несподівано. Проти союзника! Рубай! Дайош! Окрема кавалерійська бригада особливого призначення полонених на місці клинками рубає і своїх також. Тих, хто в бою не звіріє. Р-р-рубай!

Розвернув Нестор Іванович триста вісімдесят кулеметних тачанок. Чотириста шістнадцять його кулеметів стьобнули Першу кінну армію свинцевим ураганом. Та пізно. Пізно. Кому ти, Несторе Івановичу, повірив! Пізно. Ніколи ти бою в нерівних умовах не приймав. Зникав. А тут куди втечеш від союзника? Рубай! Захлинулася 6-а кавалерійська дивізія червоних власною кров’ю. Трупів — гори. Поранених немає. Поранених коні топчуть: Перша кінна армія лавиною йде! Їй не час своїх поранених обходити. Рубай! Даремно, Несторе Івановичу, їм повірив. Даремно. Я б їм не повірив. Я їм і зараз не вірю.

Знаєш, Несторе Івановичу, я б до червоних служити не пішов. Я б під твої чорні прапори. Та немає тебе, і немає інших армій, окрім Червоної. І нікуди не втечеш. Пройшли ті славні часи. В принципі мало що змінилося. Кожен сам собі банду вербує. Тільки називається вона не бандою, а групою. Правда, зараз групи один одного шаблями не січуть, тільки від цього хіба ж легше?

Раніше хоч ясно було, хто білий, хто зелений. А зараз кожен себе для зручності до червоних зараховує. Проте кожен червоний іншим червоним не вірить. Інші червоні для нього такі ж «союзники», як Перша кінна армія для батька Махна.

Погані часи. Всі товариші. Всі брати. А коли людина людині друг, товариш і брат, як тут вгадаєш, звідки по тобі удару завдадуть? Коли кінна лавина раптово розвернеться і затопче тебе копитами?

4

Трясовина агентурного забезпечення все глибше засмоктує мене. Не вирвешся.

Коли муляр стінку кладе, то навіть йому за законом трьох підручних належить мати: розчин місити, цеглу подавати, цеглу на половинки рубати, коли знадобиться. В агентурному добуванні підручних набагато більше припадає на кожного працюючого. І кожен хоче каменярем стати. Нікому підручним бути не хочеться. А майстром можна стати, лише довівши, що ти сам вмієш працювати на рівні інших майстрів або ще й краще. Тільки як це зробити, коли агентурне забезпечення забирає весь час? Всі ночі. Всі свята. Всі вихідні.

5

Радянський військовий аташе у Відні зник. Пропав. Випарувався. Його відвезли додому. До Союзу. Евакуювали, як у нас висловлюються.