Розділ «Акваріум»

Я вчу сторінками. Я їх зубрю напам’ять. А потім пишу їх. Пишу і переписую. Я переписую ці сторінки по пам’яті по тридцять разів, домагаючись, щоб не було помилок.

З очима у мене гірше, ніж з мовою. У мене є досвід з СпН дивитися в очі собакам. А тут цього недостатньо. Нас тренують перед дзеркалом: дивись в очі, не кліпай. Не відводь погляд. Коли хочеш завербувати людину, ти мусиш насамперед витримати її погляд. Дружба починається з посмішки, вербовка — з погляду. Коли ти не витримав перший важкий погляд свого співрозмовника, не намагайся потім його вербувати: психічно він сильніший. Він не піддасться.

Я виходжу на станції метро «Краснопресненська» і йду до зоопарку. Коли у вас така ж проблема, то приходьте незадовго до закриття — вам ніхто не перешкодить. Я дивлюся в очі тиграм, пумам і леопардам. Я концентрують свою волю, я стискаю щелепи. Нерухомі жовті очі хижака розпливаються переді мною. Я стискаю кулаки, впиваючись нігтями в долоні. Очі потрібно обережно примружувати і знову повільно-повільно широко розкривати, так можна не кліпати. Очі ріже, навертаються сльози. Ще мить, і я моргнув. Величезна лінива руда кішка презирливо посміхається мені і розчарування відвертає морду: заслабкий ти, Суворов, зі мною змагатися.

Нічого, кішко. Я наполегливий. Я прийду сюди наступної неділі. І наступної. І потім ще. Я — наполегливий.

І знову сірим колесом летять дні і ночі. Наша програма цілком могла б бути десятирічною. Проте її спресували в п’ять років, і тому не всі витримують. А можливо, це також випробування? Можливо, в цьому і полягає головний сенс нашої підготовки: звільнитися від слабких тут, на своїй території, щоб не робити цього пізніше?

Розділ 13

1

У розвідці є зовсім просте правило: відрив заборонений! Коли побачив, що за тобою стежать, по-перше, не показуй, що ти помітив, не нервуй і не метушись. Ти дипломат. Повештайся містом, покружляй. На операцію сьогодні йти не варто. Вони можуть вдати, що покинули тебе, а насправді вони поруч, тільки більше їх стало, тільки змінили вони своїх людей.

У той день, коли виявив стеження, операція заборонена. Цей закон непорушний. А кожна операція в багатьох варіантах готується. Стеження сьогодні, значить, завтра повторимо операцію, або через тиждень, а то й через місяць. І хай не прийде тобі в голову забаганка відриватися від них! Відірвавшись навіть під дуже хорошим приводом, ти показуєш їм, що ти — шпигун, а не простий дипломат, що ти можеш помітити таємне стеження, що тобі потрібно від нього навіщось втікати. Коли ти їм це покажеш, від тебе не відстануть. Ти покажеш їм, що ти — шпигун, і цього достатньо. Тоді стеження переслідуватиме тебе кожного дня, тоді не дадуть тобі працювати. Першого разу тобі, звичайно, відірватися вдасться, а вони тебе занесуть до розряду небезпечних, і більше ти ніколи від них не відірвешся, за тобою вони будуть в тридцять сищиків по п’ятах ходити кожного дня. Так що відрив заборонений. Проте не сьогодні.

Сьогодні у нас дозвіл на відрив. «Біс з вашими дипломатичними кар’єрами, — сказав Слон, — бувають ситуації, коли Акваріум наказує проводити операцію за всяку ціну. Відривайтеся!»

Двоє нас, Генка та я. Відривайтеся, твою мать. Відірвешся тут. Темно вже в Москві. Холодно. Порожня Москва. Через три дні зап’є, загуляє Москва. Свята, паради та оркестри. А зараз перед вибухом п’яного захвату зачаїлася Москва. Ми з Генкою удвох, та тіні чорні за нами. Наші тіні, та ще чиїсь. Метушаться тіні, не ховаються. Коли б ми по одному працювали, то давно б відірвалися. Відрив заборонений, однак навчаємося ми його робити.

Першого разу ми зробили ривок у Петровському пасажі. Гарне місце. Багато людей було.

Ми через натовп, через черги, розштовхуючи, і сходами крутими, і знову у натовп, чорними ходами та в метро! А тіні метушаться за нами і не відстають. На Ленінських горах ми другу спробу зробили. Також місце хороше. Іде поїзд, двері — клац! Так ось, за секунду до цього клацання треба і рвонути з вагону. Тільки ж і тіні хитрі.

Порожня Москва. Холодно і темно. Однак Генка ще якесь місце знає. На площі Марини Раскової. Втечемо, Генко? Втечемо таки! Втечемо...

Скільки їх, Генко, за нами сьогодні? Багато. Багато, мати їх перемать. Шкода, розійтися нам не можна. Операція на двох. Може, розійдемося, Генко? Перевищення повноважень, не можна. А коли операцію провалимо, хіба це краще? Веде мене Генка порожніми провулками. Тут місце у нього давно підготовлене. Зараз ми рвонемо. Та де там! Три великих хлопця за нами впритул йдуть. Не ховаються. Це демонстративне стеження. Це стеження на психіку. А крім демонстративного стеження є ще й таємне. Демонстративне може відстати щоб ми пильність втратили, а таємне не відчепиться. Скільки їх сьогодні за нами?

Петляємо завулками. А троє тепер відкрито за нами тупають. Сміються услід прямо. «А коли побіжать?» — Гучний голос цікавиться. «Наздоженемо», — заспокоює інший. Регіт нам в спини.

Генка мене в бік штовхає — приготуйся. Я-то готовий, та тільки невеликий сніжок в повітрі кружляє. Перший самий сніжок. Тут би гуляти вулицями та повітря кришталеве пити. Тільки не до повітря нам. Відриватися час.

Рвонув мене Генка за руку, і в якісь двері ми влетіли, тут сходи брудні вниз та вгору та коридори темні на всі боки. Ах, ноги не переламати б. Вниз, вниз сходами. Відра якісь, сморід. Знову двері. Знову сходи та коридори. Ху-ху-ху — Генка задихається. Задихається, проте добре біжить. Великий він. Важко йому. А зате в темряві він, ніби кіт, все бачить. Ще двері якісь, ганчірки, щебінь та скло бите. Вилетіли ми на вулицю. Я вже й не знаю де. Всю Москву виходив, а таких місць не бачив раніше. Три провулка перед нами. Генка в лівий мене тягне. Хороший ти, Генко, хлопець. Втекли б ми, гарне місце ти знайшов. Скільки місяців ти, Генка, по Москві швендяв, щоб такий трюк підготувати? Таке місце тільки в рамочку золоту та молодим шпигунам показувати: милуйтеся, це — зразок. Будете працювати в Лондоні, в Нью-Йорку, в Токіо — кожен таке місце для себе мусить мати! Щоб в будь-який момент гарантовано від поліції відірватися.

Проте не вигорить нам сьогодні. І місце не допоможе нам. Легкий сніжок над Москвою. Перший самий. Липне він до підошов, і сліди наші з Генкою, як сліди перших астронавтів на Місяці. Це законом підлості називається. Згідно з цим непорушним законом шматок хліба з маслом завжди маслом донизу падає.

— Не втечемо, Генко!