Розділ «Акваріум»

— Постараюся.

— А коли тебе будуть вбивати, не скигли і не плач. Цього не пробачать. Посміхайся, коли тобі будуть різати горло. Посміхайся катові. Цим ти обезсмертиш себе. Все одно коли-небудь кожен з нас здохне. Подихай людиною, Вітю. Гордо подихай. Обіцяєш?

Наступного дня зелений автобус доставив групу офіцерів на пустельну залізничну станцію, де формувався військовий ешелон.

Всіх їх викликало до Москви Десяте головне управління Генерального штабу.

Всім їм належало стати військовими радниками у В’єтнамі, Алжирі, Ємені, Сирії, Єгипті. У цій групі перебував і я.

Для всіх моїх друзів, колег, начальників і підлеглих з цього моменту я перестав існувати. Перший пункт документа, який я підписав, забороняв мені будь-які контакти з усіма людьми, яких я знав у минулому.

Розділ 10

1

Мати-Росія, ти махаєш мені дитячою рукою з залізничного насипу, ти відкриваєш переді мною свої неозорі дали. Осики, берізки, ялинки, зруйновані церкви, дівчинки на сінокосі, заводські труби і знову діти на насипу. Вони махають мені услід і посміхаються мені. Мости, мости. Десна-ріка пронеслася під сталевими прольотами. Конотоп. Брянськ. Калуга. Стукотять колеса на стиках. Тук. Тук. Тук. Шумить вагон. У вагоні у нас пиятика. У вагоні всі свої. Ешелон військовий. Чужих немає. У вагоні тільки військові радники. Майбутні. І п’ють пасажири вагона за своє майбутнє. За Десяте головне управління. За генерал-полковника Окунева. Пішла пляшка нова по колу. Пий, капітане! За зірку! Великих зірок тобі, капітане! Спасибі, майоре, і тобі також! Очі горять. Очі у всіх горять. Ми всі хлопчаки, збочені на війні. Хіба ми йшли в училища заради того, щоб перевіряти, як у солдатів чоботи вичищені? Ні, ми йшли в училища як романтики війни. І ось вони, щасливці, яким Десяте головне управління дає таку можливість. За «Десятку», братці! За «Десятку»!

Багато нас у вагоні. Артилерія, льотчики, піхота, танкісти. Ще день тому ми не знали один одного. Та всі ми вже друзі. І знову пляшка по колу. За вас, хлопці, за вашу удачу. За ваші зірки.

А куди ж мене чорти несуть? У моїх документах значиться Куба, та це тільки тому, що в групі немає нікого іншого на Кубу. Багато в Єгипет, багато в Сирію. Деякі у В’єтнам. Коли б був хтось дійсно на Кубу, то мені придумали б щось інше. Кравцов, звичайно, здогадується, передбачає, що Куба — лише маскування.

Проте нічого толком не знав і він. Кравцов — генерал! Я бачив його генералом. Одначе він був у запиленому комбінезоні і в блакитному вигорілому береті, як звичайний боєць частин спеціального призначення. Я намагаюся уявити його в цій генеральській формі з золотими погонами і широкими лампасами. Не вдається. Я пам’ятаю його тільки таким, яким він був в момент нашої найпершої зустрічі: в чистенькій гімнастерці, з погонами підполковника, з обличчям молоденького капітана. Успіхів вам, генерале.

2

Красна Пресня — найпотужніший військовий залізничний вузол світу. Ешелони. Ешелони. Ешелони. Тисячі людей. Все за високими парканами. Все під сліпучим світлом прожекторів. Ешелони з танками до Німеччини. Ешелони з новобранцями до Чехословаччини. Брязкіт і гуркіт. Маневрові тепловози формують потяги. На Далекий Схід ешелон з гарматами. Ось якісь контейнери. Охорона навколо, як навколо Брежнєва. Склади. Склади. Склади. Навантаження й розвантаження. Ешелон демобілізованих солдатів з Польщі. І поряд же тюремні вагони. Вікна вузькі і довгі. Вікна зафарбовані білою фарбою. Вікна в ґратах. Красна Пресня — це не тільки військовий центр, це пересильна в’язниця. Солдати з вівчарками. Крапові погони. Тюремний ешелон повільно йде в зону. Ворота величезні, сталеві. Колючий дріт. Блакитне сліпуче світло. Тюремні ешелони. В Бодайбо. В Череповець. У Сєвєродвінськ. В Жовті Води. Величезні сірі блоки військового пересильного пункту.

— Група радників до Південного Ємену! Пройдіть в блок Б, кімната двісті сімнадцять.

— Радник на Кубу!

— Я.

— Капітан Суворов?

— Так.

— Йдіть за мною.