Розділ «Акваріум»

Марчук кнопку натискає, і на екрані замигтіла кухня, кухарі, жаби, каструлі, червоний зал, офіціанти, відвідувачі ресторану. На фокусників відвідувачі не схожі, однак лапки з’їли.

— Ну що?

А що тут скажеш? Заперечити начебто нічого. Але ось фільм недавно показували «Звільнення», і Гітлер там. Тільки ж це не Гітлер зовсім, а артист з НДР. Діц його ймення. Ось коли б ти, полковнику, сам жабу з’їв, тут би я тобі повірив, а в кіно що завгодно показати можна, навіть Гітлера, не те що жаб.

— Ну що? — Повторює він.

Що йому скажеш? Скажи, що повірив, він тут же і причепиться: так як же ти, розвідник, такий нісенітниці повірив? Я тобі сон рябої кобили показую, а ти віриш? Так як же ти, офіцер інформації, зможеш відрізняти цінні документи від сфабрикованих?

— Ні, — кажу, — цьому фільму повірити не можу. Підробка. Дешевина. Коли людям їсти нічого, то вони в крайньому разі можуть з’їсти кота чи собаку. Навіщо ж жаб?

Мені абсолютно ясно, що фільм навчальний. Кмітливість перевіряють. Он у дами який пудель пухнастий був. Тут мене перевіряють, помітив я пуделя чи ні. Ну звичайно, я його помітив. І висновок роблю, якого ви явно від мене домагаєтеся: не стане нормальна людина жабу їсти, коли у неї в запасі пудель. Нелогічно це. А Марчук вже сердиться:

— Жаби грошей коштують, і чималих.

Я мовчу. У полеміку не вплутуватися. Кожному ясно, що не можуть бути жаби дорогими. Однак з полковником погоджуюся дипломатично, невизначено, залишаючи лазівку для відходу:

— З жиру бісяться. Буржуазне розкладання.

— Ну ось. Нарешті повірив. Я тобі фільм ось навіщо показав: люди їх їдять, а ти навіть в руки їх взяти боїшся. Відверто кажучи, жабу або змію я й сам в руки взяти не можу, тільки мені це й не потрібне. А ти, Вікторе, молодий перспективний офіцер розвідки, тобі це необхідне.

Я похолов: невже і їсти змусять? Марчук — психолог. Він мої думки ніби в книзі читає:

— Не бійся, ми тебе їсти жаб не примушуватимемо. Змій — можливо, а жаб — ні.

2

Солдатик зовсім маленький. Личко дитяче. Вії довгі, як у дівчинки. Диверсант. Спец. Чотири батальйону диверсійної бригади величезними солдатами укомплектовані. Йдуть по місту, як зграя ведмедів. А одна рота в бригаді укомплектована різнокаліберними солдатиками, зовсім маленькими іноді. Це особлива, професійна рота. Вона більш небезпечна, ніж всі чотири батальйони ведмедів, разом узяті.

Тоненька шийка у солдатика. Прізвище неросійське у нього — Кіпа. Однак в особливій роті він не дарма. Значить, він є фахівцем у якійсь особливій області вбивств. Бачив я одного разу, як він відбивав атаку чотирьох, одягнених в захисні обладунки та озброєних довгими палицями. Відбивався він від палиць звичайної піхотною[6] лопатою. Не було злості в ньому, а вміння було. Такий бій завжди привертає увагу. Куди б диверсант не поспішав, а коли бачить, що на центральному майданчику бій йде, обов’язково зупиниться подивитися. Ах, який гарний бій був! І ось солдатик цей переді мною. Чомусь він мене навчати буде?

Ось дістає він з відра маленьку зелену жабку і пояснює, що краще за все звикати до неї, граючись. З жабою можна зробити дивовижні речі. Можна, наприклад, вставити соломинку і надути її. Тоді вона на поверхні води плаватиме, але не зможе пірнути, і це дуже смішно. Можна роздягнути жабу: стриптиз утворити. Солдатик дістає маленький ножик і показує, як потрібно жаб роздягати. Він робить невеликі надрізи на куточках рота і одним рухом знімає з жаби шкіру. Шкіра, виявляється, з неї знімається так само легко, як рукавичка з руки. Роздягнену жабу Кіпа пускає на підлогу. Видно все її м’язи, кісточки і судини. Жаба стрибає по підлозі. Кумкає. Таке враження, що їй і не боляче зовсім. Солдатик запускає руку у відро, дістає ще одну жабу, знімає з неї шкіру, як шкурку з банана, і пускає її на підлогу. Тепер удвох стрибайте, щоб не нудьгували.

— Товаришу старший лейтенанте, полковник Марчук наказав мені показати вам все моє господарство і трохи вас до цих тваринок привчити.

— Ти й зі зміями так само легко обходишся?

— З ними я і обходжуся. А жаби в моєму господарстві, тільки щоб змійок годувати.