Розділ «Акваріум»

— Зрозумів.

— За будь-яке порушення в підготовці шифрованого повідомлення знімай зі змагань всю групу.

— Зрозумів.

— Дивись, щоб пили воду правильно. Воду ковтати не можна. Потрібно трохи в рот набрати і тримати її кілька секунд у роті, змочуючи язик і гортань. Той, хто воду ковтає, той ніколи не нап’ється, той потіє, тому води ніколи не вистачає, той з ладу швидко виходить. Побачиш, що неправильно воду п’ють, сміливо по п’ять штрафних хвилин малюй, можеш і по десять.

— Я все розумію, товаришу полковник. Не вперше на контролі. Ви б поспали трохи. Вертоліт через годину повернеться. Саме час вам. Ви вже скільки часу не спите...

— Та це, Вікторе, нічого. Службові турботи я і за турботи не вважаю. Гірше, коли партійне керівництво дошкуляє. Везе нам: у Львові між партійним керівництвом і командуванням округу хороші стосунки. А ось в Ростові командувачу Північно-Кавказьким військовим округом генерал-лейтенанту танкових військ Литовцеву непереливки доводиться. Місцеві партійні ділки разом з КДБ ополчилися проти нього. Життя не дають. Скарги в Центральний Комітет пишуть. Вже написали скарг і доносів більше, ніж Дюма романів...

— І ніхто генералу Литовцеву допомогти не може?

— Як тобі сказати... Друзів у нього багато. Тільки ж як допоможеш? Люди ми підневільні. Статути, настанови, військове законодавство шануємо, не порушуємо... Як ти йому в рамках закону допоможеш?

— Товаришу полковник, може статися, я чим допомогти можу?

— Чим же ти, Вітю, старший лейтенант, генерал-лейтенанту допоможеш?

— У мене попереду ніч довга, я подумаю...

— Думати взагалі-то багато не доведеться... Все вже продумано. Діяти необхідно. Здається, вертоліт гуде... Це за мною, напевно. Ось що, Вікторе, тут на навчаннях присутній мій колега, начальник розвідки Північно-Кавказького військового округу генерал-майор Забалуєв. Він хоче особисто подивитися проходження диверсійних груп, однак диверсантів своїм званням бентежити не бажає. Завтра він тут з тобою на контрольній точці буде сидіти. Форма у нього наша, звичайна: куртка сіра без розпізнавальних знаків. У дії груп він втручатися не стане. Просто хоче поспостерігати та з тобою погомоніти... Коли ти й справді допомогти бажаєш, запропонуй...

— Ви вважаєте, товаришу полковник, що після закінчення змагань мені доведеться захворіти?

— Я тобі такого наказу не давав. Коли сам відчуваєш, що потрібно, то тоді звичайно. Але пам’ятай: в нашій армії так просто не хворіють, потрібно довідку від лікаря мати.

— Буде довідка.

— Проте дивись, бувають ситуації, коли людина відчуває себе хворою, а лікар — ні. Це кепська ситуація. Потрібно так хворіти, щоб у лікаря сумнівів не було. Температура дійсно мусить бути високою. Знаєш, як буває: сам відчуваєш себе хворим, а температури немає.

— Буде температура.

— Гаразд, Вікторе. Успіхів тобі бажаю. У тебе є чим генерала нагодувати?

— Єсть.

— Тільки з горілкою не лізь... Коли сам не попросить.