Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Книгами також був зайнятий увесь вільний простір кімнати: стоси скрізь височіли на кам'яній підлозі. Посередині бібліотеки стояв важкий дерев'яний стіл, змережений складним тонким візерунком. Мудрий Пророк вмостився у зручному кріслі і запропонував юному Хранителю сісти поруч. Він розгріб своїми довгими зморшкуватими пальцями старі манускрипти, які купою лежали на столі, витяг з-під них невеличку скляну блакитну кулю і поклав на підставку. Тоді витягнув перед собою руки так, ніби збирався щось зловити, і з останньої полиці під стелею упала велика книга у м'якій вишневій палітурці. Вона гепнулася на стіл, здійнявши пил, і розгорнулася на потрібній сторінці.

Марк поглянув на письмена: вони нагадували китайські ієрогліфи та арабську в'язь одночасно.

— Маркус Великий має рацію, — погодився Пророк, очевидно прочитавши його думки, — один знак нашого письма — ціле поняття або слово, тільки у земній китайській таких знаків сорок дев'ять тисяч, а у Зеленоводді їх удесятеро більше, оскільки історія нашого існування довша, відповідно, і понять більше…

Пророк витягнув руки, повернувши їх долонями донизу над кулею, і на мить заплющив очі. Марк чув, як він щось бурмоче, і зауважив, що у блакитній кулі заворушився димок, і вона перетворилася на глобус, який відірвався від підставки і став обертатися навколо своєї осі. Давши Маркові хвилину помилуватися цією диковинкою, гном розпочав:

— Це — наша планета Зеленоводдя. Ось тут, — і він ткнув тонким пальцем у глобус, — посередині континенту є ми. Наразі уся суша належить континентальцям. На дрібні острівки в Глобальному океані не зважай, бо там ніколи ніхто не жив… А тут рештки найстарішого міста Омеги. А ось тут, — він показав у середину океану, — на острові-скелі переховується Аріхандрус Могутній, повелитель тебердів.

— Аріхандрус? Чому він оселився так далеко? — запитав Марк.

— Відповідь дуже проста: жоден із нас туди потрапити не може, це — надто далеко від суші. А отже, і вплинути на нього ми не в стані.

— Не розумію?! Якщо туди неможливо долетіти на крилах, то телепортуватися простіше простого, — здивувався Маркус.

У повітрі зависла довга пауза. Гном ніби і не збирався нічого пояснювати. Однак згодом видушив із себе:

— Маркус Великий не усвідомив однієї простої істини, — повільно і ніби невдоволено почав пояснювати Пророк, — переміститися можна тільки туди, де ти уже був або добре знаєш усі деталі вибраного місця. А оскільки ми ніколи там не були, то не можемо туди телепортуватися.

Марк був убитий без пострілу. Справді, це ж було так очевидно!

Маркові стало соромно за власну недолугість. Звичайно, неможливо «піти туди, не знаю куди». Він опустив очі і винувато промовив:

— Вибачте, я мав би й сам здогадатися.

Гном нічого не відповів. Він дістав із шухляди невеличку і дуже стару дерев'яну скриньку, відчинив її, і куля Зеленоводдя ковзнула туди. Кришка скриньки закрилася, і вона сама сховалася у шухляду.

— Всесвіт наділив Маркуса Великого надзвичайними здібностями і можливостями. — Мудрий Пророк говорив поволі і виважено. — Але щоб розкрити їх, необхідно докласти зусиль. Щоб пізнати світ, потрібен час і терпіння; щоб набратися мудрості, треба прожити життя; щоб передбачити майбутнє, необхідно добре знати минуле…

Він говорив і говорив, а Марк його слухав, хоча й не міг зрозуміти, до чого той веде. Раптом гном почав звертатися до Марка на «ви».

— Так живе кожен континенталець, такі ж цінності і у людей. Але вам, мій юний Хранителю, Абсолют відколов шмат вже готової мудрості, знань і навичок. Вам необхідно було лише здмухнути пил забуття, що вкрив цей діамант. — Пророк встав з-за стола і став походжати перед Марком туди-сюди, заклавши довгопалі руки за спину і продовжуючи свої настанови. — Сьогоднішнє випробовування ви пройшли з честю. Більше того, вам відразу вдалося розкрити своє вміння телепортуватися. Зрозуміло, поки що це все відбувається на підсвідомому рівні, на рівні інтуїції. Та незабаром неординарні ситуації вже не бентежитимуть ваш розум. Маркусові Великому варто більше довіряти своєму серцю, слухати свій внутрішній голос, пам'ятати про те, що у Зеленоводді для юного Хранителя немає нічого неможливого. Хоча, я розумію, що збагнути це надзвичайно важко. Але проблема Маркуса Великого полягатиме у зовсім іншій площині. Прийнявши і усвідомивши свою неординарність, вам буде дуже важко утриматися від спокуси похизуватися своїми здібностями. Доля усього Зеленоводдя залежатиме від одного вашого рішення — покласти своє життя на вівтар служіння континентальцям чи…

Але він не встиг закінчити, бо у бібліотеці з'явилася округла водяниста химера, з якої вийшли Данелліна Абсолютна і похмурий старійшина на ім'я Максімус, якого Марк зустрів у залі засідань.

— Мені здавалося, що я захлинуся, — сказала Хранителька, ступаючи на кам'яну підлогу і залишаючи на ній мокрі сліди, хоча її одяг, на подив Марка, був сухим. — Не люблю послуговуватися водяними субстанціями для телепортації, але, на жаль, наелектризованість після протистояння по-іншому неможливо нейтралізувати.

— Вельмишановна пані якраз вчасно прибула, — відразу переключився Мудрий Пророк, схиляючи голову перед Хранителькою. — Я саме почав пояснювати нашому юному…