Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Марк оглянувся довкола, але нікого не помітив.

— Я зрозуміла, Максімусе, — швидко відповіла Данелліна у нікуди, і вже звертаючись до Марка, додала: — Зараз я мушу бути там! Ми ще матимемо нагоду поговорити.

Вона стала спускатися сходинками з альтанки.

— Ба! — скрикнув Марк. — А можна мені з тобою?

Данелліна обернулася. На ній уже сяяла білосніжна мантія з капюшоном.

— Ні! Це небезпечно. Ти зможеш спостерігати за протистоянням у залі Мудрого Пророка.

— Де? — вигукнув Маркус.

Але Хранителька Зеленоводдя тут же телепортувалася, розчинившись у повітрі і залишивши після себе ледь видимий, наче дим, силует.

Марк залишився сидіти у альтанці, не знаючи, що має робити. Світ довкола знову перетворився на червону пустелю без ознак життя. Маркову душу стали гризти думки про Зеленоводдя і її ворогів — тебердів. «Протистояння… — пригадав слова голосу з нікуди Марк. — Що ж це таке? — задумався Марк. — Напевно, тут так називають битву із загарбниками». Сподіваючись знайти якийсь знак, Марк оглядався довкола… І раптом далеко на горизонті з’явилася неправильна блискуча золотава піраміда. Чому неправильна? А тому, що вона стояла догори дном. І оскільки, крім неї, інших споруд не було, він зрозумів, що іти треба саме туди. «Ця піраміда, — подумав Марк, — мабуть, веде до зали Мудрого Пророка, про якого згадувала бабуся».

На превеликий подив Марка, чималу відстань, що розділяла його і модель «трикутника», він здолав буквально за три кроки. Біля вершини піраміди його уже чекав сивобородий гном у високому білому ковпаку. Отже, Марк не помилився. І тут він зрозумів, що вже збагнув закони існування планети Зеленоводдя.

Протистояння

Старий гном вклонився, вітаючи Марка, і нічого не пояснюючи йому, попрямував просто у стіну піраміди. Марк, аніскілечки не переймаючись, почвалав за ним. Пройшовши крізь блискучу поверхню, як крізь воду, вони опинилися у вузькому і довгому світлому коридорі. Ніяких отворів у товстенних стінах, звідки могло би пробитися сонячне проміння, він не зауважив. Приміщення якимось чином освітлювалося зсередини. Марк став сприймати усе як данність, покладаючись лише на власну інтуїцію, яка віднедавна стала дуже сильною.

Коридор щоразу повертав і повертав, оголюючи нові й нові численні сходинки. Гном ішов попереду, не займаючи розмовами поглинутого у себе Марка.

Дитя Зеленоводдя намагалося вибудувати логічний зв'язок між подіями, що трапилися у його житті. Маркус Великий намагався осягнути свою суть, що виявилася зовсім не такою, як він думав раніше. Адже до того, як він потрапив у цей вимір, він мав себе за звичайнісінького середньостатистичного хлопчика, який, коли виросте, мабуть, стане банкіром, як і його вітчим. Хоча насправді потай Марк мріяв стати астронавтом, хоч це банально і смішно. Але він дуже добре розумів, що цього напевне ніколи не станеться, і тому смиренно ніс тягар своїх нездійсненних бажань. Зараз же йому здавалося, що він — це зовсім інша людина, а все, що діється довкола, скидається на сон. Він просто спить, і йому мариться, що він має врятувати від загибелі цей дивовижний світ.

Отак міркуючи, Марк навіть не зауважив, як вони увійшли до приміщення, яке нагадувало давньогрецький храм, із такими ж дорійськими колонами, як у тому залі, де Марк вперше зустрівся з Хранителями. Центральною скульптурою була фігура крилатого коня із псевдолевами по обидва боки. Посередині цього храму розташовувався басейн. До нього і прямував Мудрий Пророк.

— Надзвичайно гарне місце, — нарешті зауважив Марк, — але щось ми дуже довго сюди ішли.

— Час тут не має значення, — повільно заговорив гном. — Звідси ми можемо потрапити у будь-який момент минулих подій.

— Я б хотів побачити протистояння, — попросив Марк.

— Авжеж, мій юний Хранителю, — відповів Пророк.

Він розмовляв так повільно, ніби аналізував кожне своє слово і реакцію співрозмовника на нього. Гном підвів Дитя до басейну, наповненого якоюсь дивовижною темною рідиною, схожою на воду, але яка не відбивала світла.