Розділ «Частина І У горах»

— А ти розкажи йому, розкажи! Нехай він тоже знає! — наполягав Влодко.

— Та що ж за справи такі тут сталися? А ну, розповідай, Янку! — попросив Марк.

— Слухай, — відступив той, — то довго говорити. А я вже такий голодний, як той пес. Нині ввечері на зрубі сядемо, то й розкажу.

— Ну, добре! Як стемніє — біля лісу, — погодився Марк, побачивши з-за дерев бабусину господу.

Він перший повернув з лісової стежини додому, а хлопці, щось вигукуючи і сперечаючись, поблискуючи вже дуже засмаглими спинами, пішли вниз по домівках. І хоча від дороги, що йшла вздовж провалля і неподалік від сонячної галявини, їм іти було швидше і безпечніше, як казали їх батьки, та все одно вони продовжували ходити через ліс. По-перше, це було зручніше, тому що стежка спускалася з гори, а від дороги потрібно було лізти догори в село; а по-друге, що вони — якісь боягузи чи що, щоб, як дівки, ходити широкою дорогою!

Наближаючись до домівки, Марк зауважив бабцю Дану, яка наливала з відра у миску для миття посуду чисту прозору воду.

— Ба-бу-ню, — здалеку почав Марк, — я його назвав на честь римського імператора Цезарем. Дуже вже він упертий і безстрашний. І схоже, це ім'я йому до вподоби.

— Гарне ім’я. І нашому песику таки пасує. А от тобі не завадило б навчитися у нього деяких шляхетних рис, — насупивши брови, суворо сказала бабуся.

— Це яких ще рис?

— Наприклад, пунктуальності і відповідальності за свої обіцянки. Ти глянь на себе у дзеркало, обгорів увесь. Цілу ніч не спатимеш. Треба тебе рятувати! — наголосила вона.

— Ба, нам було просто дуже весело. Мені не хотілося іти так скоро додому.

— Ну от, Марку, вже з першого ж дня ти не хочеш мене слухати, — як не дивно, але бабуся нервувала, і він це відчув. — Зважаючи на те, що ти сьогодні добряче підсмажився, я забороняю тобі ходити на річку як мінімум два дні!

Марк був приголомшений. Бабця вперше у житті була з ним така сувора і серйозна. Вона навіть злилася! Він ніколи б не повірив, що вона може бути такою, якщо б про це сказав хтось інший.

Звісно, після вечері Марк нікуди не пішов. Його так пекла і боліла спина, що йому здавалося, що у нього температура і його морозило. Він, як побитий, лежав на животі, а бабця раз у раз змінювала у нього на спині велику марлю, яку змочувала у сироватці, і поїла його якимось пахучим трав'яним чаєм. І навіть Цезар уже не так веселився, а легенько покусував Маркові руки, що ліниво звисали з подушки.

— Бабусю, а що, Найда народила тільки одного Цезаря? — не зводячи очей з собаки, запитав Марк.

— Тільки його, — отримав він коротку відповідь.

— А хіба у собак так буває?

— Отже, буває. Особливо, коли вони такі старі, як наша, — вже більш м'яко сказала бабця.

— А цікаво, де це вона знайшла собі такого ж пса? У Дірі таких немає, — продовжив онук, маючи на увазі її породу.

— Та, я думаю, десь в одному з сусідніх сіл. Вона зимою на кілька днів пропадала, — пояснила бабуня.