Розділ «Частина І У горах»

Нарешті Марк, зауваживши безуспішні спроби свого песика, вийшов на берег і покликав його за собою стрибнути з високого каменя. Цуценя радісно побігло за Марком, але коли той стрімко пірнув, зупинилося, потім заметушилося на березі і заскавуліло. Хлопці весело сміялися і заохочували песика, Марк показався з-під води: «Ну, іди до мене, давай! — кричав він йому, плаваючи. — Не будь боягузом, давай!» Цуценя на мить ніби замислилося, з острахом глянуло вниз у воду, і стрибнуло. Хлопці переможно закричали, а цуценя, випірнувши, підпливло з висолопленим язиком до Марка і, тримаючись поблизу нього, щоб не знесла течія, попливло до низького кам'яного берега.

Марк спостерігав, як воно поважно вийшло на берег, обтрусилося від води, забризкавши усю компанію, і у величній, але кумедній для нього позі Сфінкса, сіло біля Маркових речей.

— А він, хоч і малий, але дуже сміливий і гордий пес, — зауважив хтось із хлопчаків.

— Ну, от ти й ім'я собі обрав, — сказав Марк. — Цезар! — вигукнув він.

Цуценя різко встало, весело замахало хвостиком і загавкало до Марка, ніби погоджувалося на таке величне ім'я.

— От і добре, Цезарю! — погладивши песика по спині, сказав Марк.

Хлопці купалися і засмагали аж до самого вечора. Вони розповідали про свої пригоди впродовж року, коли Марк жив у місті, і планували розваги на літо.

Цезар вже освоївся і бешкетував нарівні з хлопчаками. Вони його зачіпали, навмисно дратували і голосно реготали, коли він починав їжачитися, гарчати і шкірити зуби.

Сонце безжалісно палило їх плечі, руки і носи, золотило волосся. Марк усім цим по-справжньому насолоджувався. Він із задоволенням спостерігав, як темніє його шкіра під сонячними променями. Він знову буде мати найтемнішу і найтривкішу засмагу серед однокласників, і це — єдине, чому вони завжди дуже заздрили. Але сонце не тільки смажило його тіло, воно ще й вибілювало його волосся, і до кінця літа Марк перетворювався на «морозиво в шоколаді», як лагідно казала його бабуся.

Він пригадав її слова і відразу схаменувся. Адже вона просила його сьогодні довго не гуляти, а прийти допомогти їй біля хати. Але це було зараз так байдуже! «Ай, зроблю ввечері або завтра. Сьогодні у мене почалися канікули», — відмахнувся від своїх думок Марк.

Канікули є канікули! Які там можуть бути думки про щось корисне, необхідне або обов'язкове! Відпочивай собі скільки завгодно і роби, що хочеш, тільки з єдиною умовою — ні слова про школу і шкільні предмети, ані мур-мур!

У горах швидко сутеніє. Щойно останній промінчик сонця забрався із галявини, де бавилася весела компанія, малі розбишаки почали збиратися додому. Марк трохи відстав від хлопців, тому що не міг знайти своїх кросівок, які Цезар позатягав у кущі. Наздоганяючи їх, Марк почув суперечку.

— Я про це вже чув минулого вечора, — продовжував Янко.

— То що, ти хочеш сказати, що то — брехня? — обурився Влодко.

— Послухай, Владеку, ми всі знаємо, що ти любиш отакі пусті балачки, що баби у селі мелять.

— Знаєш що! То — не баби, то — Даркин тато розказував!

— А ти це чув від нього, може?!

— Янку, я його…

— Про що ви, хлопці? — зацікавлено запитав Марк.

— Ой, та то навіть нема про що говорити, — відповів Янко, — я знаю, що у нас були різні таємничі випадки біля Діри, але коли хтось вже вибріхується, то я це не люблю.