Розділ «Частина І У горах»

Його прикрашала різьба у вигляді маленьких усміхнених купідончиків зі стрілами, лірами і сердечками. Марк навіть почув прекрасну мелодію, яку вони разом вигравали і тоненькими голосами підспівували. Але донизу малюнок змінювався, і їх обличчя перетворювалися на злісні усмішки карликів з довгими носами і рідкими зубами, що потрясали у повітрі своїми зморшкуватими руками з довгими нігтями та голосно реготали, заглушуючи чарівні звуки лір. Аж моторошно стало!

Марк поглянув у саме дзеркало, та свого відображення не побачив, натомість раптом з'явилося там, унизу, посеред зали, віддзеркалення його батька (він точно знав, що це — татко), яке дуже нагадувало якогось кіногероя, тільки він ніяк не міг збагнути якого. Такий собі Геркулес із лавровим вінком на голові, у темній довгій мантії, з лимонно-жовтим кристалом на шиї. Він усміхався голлівудською посмішкою на усі тридцять два і кликав сина до себе, погладжуючи рукою з дорогоцінним перснем пса, в якому Марк упізнав Цезаря. Усі троє дуже втішилися, побачивши і впізнавши один одного. Особливо щасливим був Марк. Він повернувся обличчям до них і кинувся бігти назустріч батькові. Гноми щезли.

Тієї ж миті здійнявся вітер, звідусіль майоріли сірі тюлі неймовірної довжини… Вони заважали Маркові бігти, він у них плутався і падав, потім вставав і знову біг, продираючись крізь них. Чимраз голоснішим ставав страшний регіт карликів з дзеркала і зловісне завивання вітру. А батько віддалявся і віддалявся, закликаючи рукою до себе Марка, поки повністю не розчинився у темній глибині зали. Цезар перетворився на цуценя і став жалібно скавуліти. Нарешті блиснула блискавка, і приголомшливо голосно гримнув грім. Незрозуміло звідки ринула злива.

Марк раптово прокинувся і зрозумів, що насправді почався дощ. Його краплі були такі важкі і рясні, що пробивали густе листя яблуні. Марк схопив на руки Цезаря і побіг до хати. На порозі стояла бабуся.

— Гарний дощ! Земля була вже такою спраглою. Кілька тижнів поспіль — ані краплинки, — хитаючи головою, зауважила бабця Дана. І раптом вигукнула: — Ой, лишенько, що ж буде з моїми трояндами?

Ці квіти вона надзвичайно любила. Майже щодня за ними доглядала: прополювала, підживлювала і навіть обрізала квітки, які уже відцвіли, щоб дати більше сили новим бутонам. Гарнішого розарію у селі не було. Та що там у селі, Марк навіть у журналах, які завжди купувала його мама, такого не бачив. І звісно, зараз бабуся хвилювалася за них.

— А я заснув. Шкода, що не встиг скосити усю траву. Треба було мене розбудити, — щоб якось відволікти її, сказав Марк.

— Ну, що ти, Маркусе, скажеш таке. Ти втомився і мав відпочити. А от скошена трава тепер почне гнити, треба буде її зібрати після дощу. А решту покосиш завтра, якщо буде сонячно, — лагідно промовила бабуся.

Марк дивився на дорогу крізь алею троянд. Там, перестрибуючи з одного каламутного потічка в інший, веселилися сільські' хлопці. Вони жбурлялися дрібненькими камінчиками, бризкалися брудною водою, і це їх дуже тішило. Маркові теж закортіло у їх компанію, але він зовсім не хотів бути вимазаним у болоті, тому спокійно стояв і спостерігав, як над ними пропливали важкі чорні хмари. Здавалося, що якщо вилізти на дерево, то їх можна дістати рукою. Ні лісу, ні вершин гір не було видно. У в'язких хмарах потонула і долина, і сусідні села. Можна було уявити собі, що Діра — це острів у небесному океані.

Марк пригадав, якою страшною у таку негоду стає річка. Вона перетворюється на суміш із болота, каміння, побитого листя і навіть гілок, що бурлить і стікає вниз у долину. Навряд чи завтра хлопцям захочеться купатися у такій багнюці.

Лило десь близько трьох годин… Ввечері стало вогко і прохолодно. Бабуся накинула на онука светр, і вони пішли оглядати квітник.

Загалом троянди вистояли. Подекуди, де на гілці було по кілька розкритих квіток, дощ збив пелюстки і пригнув до землі важкі гілки. Звичайно, трохи облетіли і трояндові арки. Зате вони врятували квіти рути, що полум'яніли під ними. А от один кущ рож був таки майже поламаний. Він був ще зовсім молоденький, і його тоненькі гілочки понуро схилялися до землі. Бабуся дуже засмутилася.

Час «Ч»

Гірська погода має властивість різко змінюватися. От і сьогодні знову сонячно і спекотно, а лише вчора ввечері була страшенна злива.

Марків сніданок чекав його на столі у кімнаті. Він взяв тарілку з їжею і горнятко з молоком і пішов за стіл під горіхом. На порозі стояв Цезар і весело махав хвостиком. Марк його погладив і дав йому одного пиріжка.

Снідаючи, Марк обмірковував, як вмовити бабусю дозволити йому піти на річку. Він зупинив свій погляд на квітнику. Там, як завжди, чарувала бабуся. Марк підійшов до неї.

— Доброго ранку, бабунь!

— A-а, привіт, — ніби перелякано, промовила вона. — Я думала, ти сьогодні довго спатимеш після учорашньої роботи, — продовжила нервово бабуся, щось ховаючи позаду себе.

— Та ні, я вже відпочив. А що це у тебе в руках?

— Де? — вона оглянулася назад і розвела руки, у яких заблищали садові ножиці. — Нічого, це… це… — вона глянула на те, що тримала, — це ножиці. Я поламані стебла відтинала.