Розділ «Частина третя Битва»

— Ну що, командире, цивільні начебто нічого — тримаються.

— А хто тут цивільний?

— Гм, так… Більше за всіх мене хвилював старий, а він, поглянь-но, крокує собі й крокує, мов на прогулянці. А от Гуго…

— Що Гуго?

— Подивися сам.

Андрій притишив ходу й озирнувся. Карлсон йшов таким самим широким розміреним кроком, але досвідчене око відразу помітило, що могутні м’язи Гуго поступово сковує втома. Це й не дивувало, бо вони призначалися для важкої, вибухової роботи і, відповідно, погано почувалися у навантаженні на витривалість.

Андрій поглянув на жовте сонце, що стояло вже досить високо.

— Кілометрів п’ятнадцять відмахали.

— Десь так, — погодився Ігор.

— Ну, ще трохи — і зробимо привал.

Вони перетнули поле із залишками пшениці, яку так ніхто й не зібрав, перейшли через лісочок, і тут Сосновський зупинився, чекаючи на решту.

— Чорт, тут доведеться обходити.

Перед загоном пролягала доволі велика болотиста низина, поросла очеретом і негустим верболозом.

— То що робитимемо?

Андрій пройшовся туди — назад, повернувся.

— Доведеться обходити. Ґрунт дуже вогкий, багато води, іти буде важко. До того ж не вистачало десь на півдорозі наштовхнутися на трясовину чи «вікно».

Гуго, сопучи, подивився навколо:

— Боже мій, це ж точно кілометрів сім зайвих.

— Побачимо.

Вони звернули праворуч і рушили до лісу, що темнів на обрії.