Розділ «Частина третя Битва»

— Ну гаразд, хлопці, час вже лягати. Завтра нам знадобиться багато сил, а вставати рано.

Карлсон задоволено завуркотів і поліз до намету. Андрій не став його повертати, хоча планував до караулу першим призначити саме його. Замість шведа він виставив Кримова.

— За дві години розбудиш Гуго.

— Гаразд.

— Гуго, ти чув? — Андрій поляскав по туго напнутій тканині намету.

— Чув, чув, — позіхнув той і майже одразу захропів.

— От дає, — усміхнувся Ігор, підкидаючи до майже згаслого багаття дещицю хмизу. — Іноді відсутність уяви дуже навіть корисна. Декому. От я після такої історії години би дві прокрутився без сну.

— Слухай, Ігорю, — притишивши голос, запитав Андрій. — Чому ти так ставишся до людей?

— Як? — запитанням на запитання відповів Кримов.

— Часом із тебе так і пре брутальний цинізм.

— Ха, якби ти знав людей так, як я… Якби тебе стільки разів зраджували й вбивали, скільки мене, якби ти сам стільки разів зраджував і вбивав… Е, та що там говорити…

Він замовк і лише розпачливо махнув рукою.

— Нащо ж було йти з нами, коли ти нікому не довіряєш?

— Не довіряю? Я це сказав?

Він подивився у вічі Андрієві й пробурмотів:

— Може, і не довіряю. Просто я знаю ціну людині, як і собі самому… Те, про що розповів священик, мені й без того було відомо, точніше, я те відчував; можливо, не так ясно і безжально, та все ж достатньо, аби винести всім нам вирок. Ну гаразд…

Він відвернувся і глухо додав:

— Усе одно ти мене не зрозумів, та й навряд чи хто зрозуміє цю маячню.

— Я тебе добре розумію, — тихо промовив Андрій.

— Ну от і чудово.