Розділ «Частина третя Битва»

Битва

Хто до звірини подібний, і хто воювати з нею може?

Об'явлення св. Івана Богослова, гл. 13, cт. 4.

Розділ двадцять п’ятий

Сідало сонце. Дніпро повільно тягнув своє кремезне тіло до моря, заглиблений у власні думки, байдужий до того, чи світить сонце, граючи спалахами на дрібній лусці хвиль, чи дурний місяць витріщається на чорні, мертві береги.

Йому було байдуже, коли по його спині повзали річкові судна, на ходу зливаючи нечистоти, не помітив він і їхнього зникнення. Тепер лише птахи хлюпалися у воду, вихоплюючи рибу, та де-не-де виповзали з очерету обережні ондатри.

Обминувши чергову купку пагорбів, Дніпро поглянув на сонце, що сідало, і довго-довго із насолодою позіхнув. Йому хотілося спати. Захоплений собою, він не звернув уваги на синювато-сіру із зеленим відливом яхту, яка ковзнула з бистрини до однієї з тихих проток.

Підбігши до піщаної коси, вона акуратно тицьнулася у м’який берег, і з неї одразу на пісок зіскочив високий худорлявий чоловік років тридцяти п’яти у кольчузі з короткими рукавами. Озираючись, він видерся на пагорб і, ховаючись у заростях верболозу, ретельно оглянув берег. Не помітивши нічого підозрілого, чоловік уже спокійно повернувся до яхти.

— Гансе, що там? — запитали із судна.

— Тихо, — відповів Шмідт.

Із арбалетами напоготові на берег зістрибнули Сосновський і Батлук.

— Ну ось, здається, ми й на місці.

— Ще ні, тепер мінімум два дні пішки йти доведеться, — виправив Сосновського Андрій.

— Головне — на Темних не наштовхнутися.

На палубі з’явився Ігор Кримов, а слідом за ним і Карлсон. Гігант-скандинав ніс два мішки з провізією, а росіянин — ранці та надувний намет. Скинувши все це на пісок, вони підійшли до Андрія.

— Ну то що, командире, влаштовуватимемося на ночівлю?

— А де отець Сергій?

— На яхті, звичайно.

— Я ж казав, без охорони він не повинен ступати ані кроку!