Розділ «Частина третя Битва»

Між деревами замиготіли темні силуети.

— Здається, Ян мав рацію, — пробурмотів швед. — Справді, вовки. П’ять, ні, бачу шість штук.

— Нічого страшного, вони не нападуть, лишень не ловіть ґав і тримайтеся вкупі.

Обрані продовжували рухатися тепер уже щільною групою, поставивши всередину священика, чутко дослухаючись до того, що відбувалося навколо. Кілька разів хижаки підходили на п’ятдесят-шістдесят метрів, але стріляти по них заважали дерева. А потім Нікола відкликав Батлука трохи вбік і запитав:

— Начальнику, а ти коли-небудь бачив живого вовка?

— Хіба що у звіринці, — посміхнувся Андрій.

— Не хочу вас лякати, — промовив бурят, дивлячись у ліс, — але це не вовки. Вовк трохи менший за цих тварюк і коли біжить, не перевалюється, мов качка. У вовка легка, нечутна хода, коли він полює, то його можна почути лише у себе на шиї. І ще, смугастих вовків не буває.

— Я зрозумів, зрозумів, що то — не вовки, — нервово перебив його Андрій, — тоді що то? Чим це нам загрожує?

— Не знаю, — бурят зітнув плечима, — ніколи таких не бачив.

Андрій подумки привітав себе: якщо тайговий мешканець не відає, що за звірі їх вистежують, це може означати, що… Він раптом згадав про відчуття, яке прийшло до нього кілька хвилин тому, і здригнувся.

— От що, Андрію, давай-но виходити з лісу, — запропонував Нікола, — може, на відкриту місцевість вони не підуть.

— От як дістанемося краю, так і вийдемо, — роздратовано відповів Андрій, якому ця порада здалася зовсім уже дурною.

— А ми йдемо вздовж краю, — спокійно повідомив Іванов. — Праворуч, метрів за триста, ліс закінчується.

Андрій подивився у той бік, та жодних ознак того, що там закінчувалися дерева, або густішав підлісок, не побачив.

— Ти не дивися, ти слухай, — пояснив бурят, — у тій стороні вітер не у верхівках дерев, а внизу. Так буває лише на узліссі, вглибині завжди тихо.

Андрій мовчки кивнув і наказав усім повертати.

— Андрію, — трохи згодом вигукнув Шмідт, — їх побільшало!

Довкола крутилося вже десятка півтора невідомих тварин.

— Дарма, вийдемо з лісу, вони відстануть, — промовив Андрій без усякої впевненості.

Та їхні надії не справдилися. Коли група вийшла з лісу, звірі, трохи відставши, рушили слідом. Батлук озирнувся, рахуючи чорні крапки. На такій відстані розгледіти якісь деталі було неможливо, тож він дістав із ранця невеликий, але сильний бінокль. Він довго водив ним по узліссю, потім передав Ніколі.