Розділ «Частина третя Битва»

Дракон спав. Та ось світло, яке вже панувало й розгорялося все яскравіше і яскравіше, — а виходило воно з кулі, яку тримав дракон, — торкнулося його повік. І дракон прокинувся.

Він зітхнув. Повільно розплющив очі. Подивився на людей довгим сонним поглядом.

Розділ тридцять сьомий

— Цікаво, скільки ж я проспав? — запитав у себе Білий Дракон.

Він підвівся на троні, ще раз замислено глянув на людей, які стояли перед ним, і додав:

— Те, що я прокинувся, означає, що все дуже негарно. Я маю рацію?

— Сатана — на Землі, — сказав отець Сергій, — а там, за дверима, — Темні.

— І ваш друг, — договорив за нього Білий Дракон. — Власне, я завжди вважав, що цим усе й закінчиться. Ви, люди, просто сповнені прагнення до самознищення.

Він подумав і додав:

— Так, я знав, що цим усе закінчиться.

— Ми не будемо виправдовуватися, та й часу немає. За кілька секунд сюди увірвуться Темні, — нетерпляче перебив його священик.

Було видно, що він швидше за Андрія з Вікою оговтався, побачивши тут цю істоту.

Щось подібне до усмішки з’явилося у Білого Дракона:

— Пусте, ця зала — моє володіння. Лише я маю тут силу — так вже задумано.

Він поглянув на Андрія, потім на дівчину і знову усміхнувся.

— Не чекали зустріти тут мене? А що ви думали побачити? Велетенський комп’ютер? Ось це, — він зручніше переклав кулю, яку ні на мить не випускав із лап, — у безліч разів могутніше за найпотужніший комп’ютер. За найсильнішого чарівника. За…

— Чуєте? — перебив його священик. — Вони вже тут.

— Ох, ну що ж, якщо ви такі нетерплячі, то… ви знаєте, що робити.

Білий Дракон простягнув кулю священикові. Той ступив уперед, опустився навколішки, побожно перехрестився і лише після цього обережно поклав долоню на поверхню, що слабко світилася. Пальці його тремтіли.

Спливали миттєвості, а отець Сергій так і стояв, наче прислухався до дихання сонячного світла, яким поволі наливалася куля. Нарешті він поворухнувся, глибоко зітхнув і відступив. Андрій побачив чіткий, мов негатив, відбиток долоні, що залишився на поверхні кулі.