Розділ «Частина третя Битва»

Він обережно потягнув на себе крайні двері… й нічого не сталося. Чорні тіні на мить здійнялися швидкою віхолою, але одразу ж заспокоїлися. Довгий коридор, яким пробігли Обрані, закінчувався кам’яним майданчиком, але вже у вигляді літери «Т». І знову Андрій побачив у стіні двері.

— Знову дев’ять, — неголосно промовив він, — щось схоже на лабіринт.

— Це і є лабіринт. А щоб пройти його, маємо лише одну спробу. Формула настільки складна, що найменша помилка у розрахунках, найменший брак її складових…

Отець Сергій витер чоло і знову щось зашепотів. Андрій прислухався. Десь далеко гримнуло, й одразу ж у коридорах Храму, поки що ледь чутно, залунали вигуки переслідувачів.

— Вони вже тут!

— Не заважайте, — священик роздратовано сіпнув головою і забурмотів усе спочатку.

Він відчинив потрібні двері тієї самої миті, коли в коридорі пролунали і перші кроки Темних.

— Не встигнемо!

— Устигнемо. Це — останній коридор.

Священик побіг тьмяно освітленим тунелем, за ним рушила Віка. Андрій із Гуго трохи відстали, утворивши ар’єргард крихітного загону. Темні були вже зовсім поруч.

Побачивши Обраних, передні з них тріумфуюче заревіли.

— Біжіть, отче, ми з Гуго їх затримаємо! — вигукнув Андрій, вихоплюючи шаблю.

— Утримайте їх хоча б кілька секунд.

— Якщо демони не наскочать.

— Не наскочать — тут не можна чаклувати. А вся їхня сила нездатна опиратися силі, яка сконцентрована тут…

Охнув Гуго: важка арбалетна стріла пробила йому ногу трохи нижче коліна. Андрій, крутнувшись поміж стріл, вискочив перед шведом і щосили кинув з обох рук кинджали. Двоє арбалетників, що якраз збиралися стріляти, впали мертвими.

За арбалетниками стояли інші Темні з луками, та вони так скупчилися, що не могли стріляти. Частина з них подалася було назад, аби хоч трохи дати переднім простір, але з глибини коридору напирали нові й нові лави, тож Темні були змушені йти вперед.

Діючи довгим кинджалом, який за такого обмеженого простору був найефективнішою зброєю, Андрій зупинив двох нападників, та до них одразу приєднався третій, який орудував списом з-за їхніх спин, і Андрій почав відступати.

Тим часом священик спромігся відчинити останні, треті, двері. Під тиском Темних Андрій опинився вже на порозі, який тільки-но переступили панотець та дівчина. Тут йому на допомогу прийшов Гуго. Стрілу він витягнув, але вона завдала серйозної травми, і велетень тепер ледь пересувався.

Побачивши, що частина втікачів уже по той бік дверей, Темні наче оскаженіли. Вони вже не берегли життя ані товаришів, ані свої власні. Вони йшли по трупах, ковзали у крові, витріщивши зовсім шалені очі, в яких відбивалося лише одне: широко відчинені двері й перед ними — двоє грізних супротивників із закривавленими клинками у руках.