Розділ «Частина третя Битва»

Отець Сергій підійшов до брами, кілька секунд обмацував дошки, доки не знайшов таємний важіль. Пролунав тонкий писк, відкинулася замаскована кришка, під якою виявилася клавіатура з незнайомими символами.

— Затримайте Темних! — повторив священик.

Андрій забрав у Гуго останні чотири стріли, приєднав їх до своїх двох і кинувся до тунелю, аби, поки ті ще не вилізли звідти, кілька разів вистрелити у стелю та стіни. Це напевне поховало б там частину переслідувачів і надовго перетнуло б шлях решті.

Та не встиг він пробігти й кількох кроків, як із тунелю один за одним почали вибігати Темні. Певне, вони мали набагато детальнішу інформацію про розташування пасток і змогли швидко прибрати кілки.

Андрієві стріли поклали чотирьох ворогів, але Темні бігли й бігли. На допомогу Батлукові прийшов Гуго. Розмахуючи величезним мечем, він врізався у безладні лави противника, першим же ударом розрубавши навпіл одного з Темних.

Батлук швидкими випадами шаблі відбив атаки двох супротивників і сам перейшов у наступ. Заверещала сталь, і руку обпекло гострим болем. Андрій крутнувся, вискакуючи з-під блискавичних атак нового нападника. Відбиваючи удар за ударом, він краєм ока помітив, що клинок цього Темного, мов масло, розітнув гарду його шаблі.

Сталь викресала іскри. Андрій відчував, як поволі до нього всередину заповзає страх: цей супротивник був набагато кращим фехтувальником, ніж він. Його стан помітив і Темний: Батлук побачив у очах суперника вираз тріумфу і впевненості у власних силах. Андрій поволі відступав, залишаючи спину Гуго без прикриття, похапливо шукав, як врятуватися, і нічого не міг вдіяти.

І раптом усе змінилося за одну мить. Чергового разу він якимось відчайдушним рухом устиг вивернутися з-під смертоносного металу і раптово для себе самого уперіщив Темного блискавичним ментальним ударом. Раніше йому ніколи не вдавалася така штука, бо це потребувало неабиякої концентрації, але близькість неминучої смерті додала сили. І хоча повністю скувати активність ворога Андрій не зміг, та все ж рухи Темного помітно поважчали. Дивуватися не було коли. Вибравши слушну мить, Андрій ударив ногою по коліну супротивника, і той, втративши рівновагу, упав просто на шаблю.

Щосили працюючи клинками, вони з Гуго знову загнали Темних у тунель. Сутичка пішла легше: у вузькому проході навіть один боєць міг стримувати навалу кількох десятків ворогів. Андрій встиг покласти ще одного Темного, а потім вони відступили, скупчившись у глибині ущелини.

— Ха! — заревів Гуго, спираючись на свого здоровезного меча, мов копач на лопату. — Ми задали їм перцю, бояться, тварюки.

Андрій придивився.

— Ні, Гуго, тут щось не те, вони…

— Андрію, сюди! — почувся крик священика. — Я їх відчиняю!

Користуючись хвилинною затримкою ворога, Андрій та Гуго кинулися до брами. Дівчина була вже всередині, а священик чекав на порозі, аби слідом за Обраними зачинити браму.

І раптом перед Храмом здійнявся справжній вихор. Вітер ударив у мертву землю, здійняв хмару пилу, закрутив його у смерч. Майже повністю засліплений, Андрій відвернувся і побачив, як із тунелю випливли дві високі, моторошні постаті. Демони…

Гуго щось заволав, указуючи назад, потім кинувся до брами, та вітер не пустив, відкинувши його назад. Андрій теж відчув, як брудне, колюче повітря відтискає його ближче до тунелю. Ні, ні, не так… Він раптом збагнув, що вихор тут ні до чого — другий зір, який ще не згорнувся повністю після ментальної атаки на Темного, мов у каламутному дзеркалі відбив справжню картину.

Не було ніякого вітру. Мана. Мара. Це їхню свідомість затьмарили нечисті. Насправді Обрані не могли рухатися, бо темне чаклунство скувало їхні тіла, підкорило собі, потягло до демонів.

Хижо зареготав вихор. Ні, то не смерч, то ревло само пекло, передчуваючи поживу. Здригаючись у пароксизмі жаху, Андрій щосили наліг на чорну стіну. Вона прогнулася — та й усе. Жодного кроку не змогло зробити засмоктане чаклунською оманою тіло. А потім Андрій почув моторошне:

— Ти — мій… МІЙ!!!

Це демони, це Астарот, це Люципер, це Темні пнулися до його душі своїми брудними, кривими пазурами. Це земля, чорна, проклята земля стала грузькою, засмоктувала, поволі перетворюючись на тугий вир.