Розділ «Частина третя Битва»

Чаклун кинув на Андрія короткий гострий погляд і додав:

— Це означає…

— Це означає, що ЙОМУ ці координати також відомі, — пригнічено договорила за чаклуна дівчина. — Ми спізнилися.

— Ну чому ж так трагічно? — заперечив чаклун. — Зовсім навпаки. Йому, як він вважає, тепер поспішати немає куди. Наскільки мені відомо, його пошукові загони знаходяться у двох днях шляху від Храму, а ви, як гадають демони, загубилися десь серед гір, за тисячі й тисячі кілометрів звідти. Але сьогодні опівночі я вас туди відправлю, і ви встигнете раніше.

— А швидше не можна?

— Швидше не можна, — в тон Сосновському відповів чаклун. — Магія — це наука, яка ґрунтується на певних законах Всесвіту. Тож за цими законами лише опівночі параметри енергетики людини та світу, який її оточує, найбільш співпадають. В інший час я ризикую закинути вас, скажімо, до Південної Америки, а то й далі… Точно до брами Храму я теж не зможу вас переправити. По-перше, в будь-якому перенесенні є відповідна похибка, а по-друге, вектор магічних зусиль має співпадати з вектором енергетичних ліній планети, а вони нерівномірні.

— І наскільки великою буде ця похибка?

— Не знаю, але не такою значною, щоб вам довелося ремствувати.

— Заждіть, — втрутився раптом отець Сергій. — Заждіть… Ми десь помиляємося. Скажіть, чому йому немає куди поспішати? За логікою, вони повинні якомога швидше захопити Храм, аби покінчити з останніми точками опору.

Чаклун довго мовчав, потім зітхнув і подивився на гостей своїми нелюдськими очима, в яких ще до того, як він це промовив, Андрій прочитав відповідь. У тиші, що настала, пролунало страшне:

— Тому що Київ упав.

Наближалася північ. М’яка тиша потріскувала ґнітами олійних ламп, гралася з тінями у залі, де зібралися хазяїн замку і його гості. Чаклун був одягнений в оксамитовий жупан, а його шию прикрашав важкий золотий ланцюг.

— То що, почнемо?

Андрій мовчки кивнув.

Кану поставив Обраних на невисокий круглий майданчик посеред зали, який збудував, поки гості відпочивали. Подіум було розписано рунічними знаками, а на підлозі суцільним візерунком намальовано кабалістичні символи.

— Готові?

— Та не гайте вже часу, — нетерпляче буркнув Ян.

Кану розгорнув масивну книгу в чорній шкіряній палітурці, й за мить у залі пролунали перші заклинання.

Спочатку нічого не відбувалося. Обрані стояли нерухомо, напружені, мов перед боєм. Майже фізично Андрій відчував, як ця напруга вихлюпується назовні, як від неї густішає атмосфера, утруднюючи дихання. Нарешті він побачив, як навколо подіуму в повітрі почали народжуватися блакитні іскри. Вони спалахували лише на мить, майже невловимо для ока, тут і там спінювали щільне повітря й одразу ж танули, тільки-но Андрій встигав їх помітити.

Подивившись собі під ноги, він побачив, що письмена розпливлися, аж уже не можна було їх розгледіти, і величезний подіум почав потроху обертатися.