Розділ «Частина третя Битва»

— Чому?

— У нас це не заведено.

Вони говорили про різні дрібниці й одразу ж забували, про що йшлося. Спокійна, м’яка ніч. Порушувати її якимись складнощами не хотілося. Зараз усе було так просто…

Розділ тридцять п’ятий

На перевалі лютував вітер. Троє чоловіків і жінка стояли на вузькій кам’янистій стежці, яка вела вниз, і дивилися на тьмяне дзеркало високогірного озера. Сіре небо було так близько, що майже зливалося з ним; здавалося, нібито між верхівками гір замкнено не величезну масу крижаної води, а самі лише хмари, спресовані до твердості свинцю.

— Озеро Ван, — промовила Вікторія і показала кудись убік. — А там — палац Кану, одного із найсильніших чаклунів Темного світу.

На такій відстані замок, що стояв на прибережному бескиді, виглядав зовсім іграшковим.

— Майже прийшли, — Сосновський потер змерзлі руки. — П’яти миль не буде.

— Ти спочатку пройди ті милі, — буркнув Карлсон. — Відчуває моя голівонька, що десь тут Темні вештаються, а може, і демони. Тут усе ними смердить.

— То що, рушили? — Андрій першим ступив на стежку.

Скоро вони ступили до густого лісу, й озеро зникло з очей. Ішли швидко, особливо не криючись. Жовтень уже збив із дерев більшу частину листя, і навіть у суцільних заростях молодих дерев місцевість проглядалася на десятки метрів.

— Усе одно дивно, що ти не розповіла про чаклуна одразу, — сказав Ян, перестрибуючи забиту листям яму. — Невже боялася?

— Не вас. Уяви собі, що б сталося, якби хтось із вас потрапив у полон до Темних і вони дізналися про Кану? Сам на сам він упорається з будь-яким демоном або чаклуном. Але що він вдіяв би, коли б на нього посунуло ціле військо?

— А якби ви з отцем Сергієм, не дай Боже, загинули?

— Тоді ваша обізнаність про існування Кану все одно виявилася б марною, — резонно відповіла дівчина.

— А демони? Їм що, зовсім нічого не відомо про такого сильного чаклуна? Дуже в цьому сумніваюся.

— Їм відомо про чаклуна Кану, котрий, як, до речі, й багато інших, оселився на Землі. Та про те, що він допомагає нам, — ні.

— Зрозуміло.

— Я давно хотів спитати тебе… — Андрій помовчав, добираючи слова. — Чим відрізняєтеся ви — ну, тобто такі, як ти чи той-таки Кану — від демонів?

— Нічим, — коротко відповіла дівчина й замовкла.