Розділ «Частина третя Битва»

— Начальнику, дозволь я піду зловлю рибу.

Андрій подумав і кивнув.

— Тільки недалеко. І зброю візьми.

— Авжеж.

Нікола покопирсався у своїй торбі й дістав моток капронової нитки з блешнею. Підморгнувши Андрію, він підхопив свій лук і зник у комиші.

— За півгодини, коли намет було встановлено й речі розкладено, всі зібралися біля багаття, над яким уже закипав казанок з водою. Ігор відсторонив священика й сам узявся готувати немудрящу вечерю.

— Цікаво, а де це Нікола з нашою юшкою? — занепокоївся Шмідт. — Піду пошукаю.

— Скажи краще, скупатися закортіло, — розсміявся Кримов.

Німець посміхнувся, але сперечатися не став. Діставши з намету арбалета і меча, він роззирнувся навкруги і, не поспішаючи, спустився до ріки.

— Обережніше там! — крикнув йому навздогін Андрій.

— Я швидко: подивлюся, як він, і назад.

— Майте на увазі, скоро почне темніти.

— Не маленькі! — долинуло із очерету.

Отець Сергій подивився услід Шмідту, похитав головою, але нічого не сказав. Потім підійшов до Андрія й присів поруч.

— Це, звичайно, не моя справа, — почав священик, — але мені здається, що не варто, аби люди ходили поодинці.

— Нічого страшного, — відповів Андрій, — усе спокійно.

— Спокою навряд чи варто довіряти.

— Звичайно, але ці хлопці — професіонали. За кожним із них — не один самостійний розвід вихід; вони знають, що робити. А тримати без необхідності всіх в одній купі не слід — попереду ще багато часу, встигнуть набриднути один одному.

— Нікола — не професіонал, — заперечив священик.

Андрій усміхнувся: