Розділ «Частина третя Битва»

Андрій знову взявся за мапу, кілька хвилин похмуро, не приховуючи свого невдоволення, дивився, оцінюючи відстань. Нарешті сказав:

— Тоді все набагато простіше. Хоча… Нам треба буде подолати більш ніж триста кілометрів і переправитися через три ріки. Крім того, перевали, високогір’я… На це піде не менше двох тижнів.

Пізніше Ян, Гуго та священик пішли спати. Андрій залишився на чатах, Віка також ще сиділа біля ватри.

— Чому не відпочиваєш? — неголосно запитав Андрій.

Дівчина посміхнулася:

— Я ж сова. Жаль витрачати на сон нічні години. Вранці у тебе цілий день попереду, а ввечері особливо відчуваєш, наскільки швидкоплинний час.

— Для мене ці місяці тягнуться, мов вічність, наче час закляк, наче його не існує зовсім.

— Чому? Адже життя триває, яким би воно не було. Ми ж самі робимо його таким, яким воно є.

— Невже? — скривився Андрій. — А втім… Певно, ти маєш рацію.

Віка підкинула у багаття кілька гілок, і воно загорілося з новою силою, висвітливши її обличчя. Дівчина подивилася на Андрія і трохи якось ніяково посміхнулася:

— Цікаво, а у вас часто дівчата бігають за хлопцями?

Андрій засміявся:

— Ну, це трапляється. І не так уже й рідко.

Він узяв дівчину за руку і допоміг підвестися.

— Давай пройдемося.

— Ти отримаєш догану, якщо залишиш пост.

— Від самого себе? І крім того, я його не залишу. Ми погуляємо тут, поруч.

Вони відійшли від намету і вже за кілька кроків опинилися у темряві — гарно сховане багаття майже не давало світла. Десь унизу тихо плюскотіла річка. Звіддаля долинав притишений відстанню крик нічного птаха.

— Сто років не гуляв ось так, — усміхнувся Андрій.

— Я взагалі ніколи.