Розділ «Частина третя Битва»

Ян кивнув головою:

— Не навмисне. Але до рубки — два кроки, а ви геть про мене забули. Я стояв за стерном, слухав і… Вона тобі потрібна.

Уранці проступив далекий берег. Спочатку то був лише синій туман на обрії, який із часом сформувався у тонку темну риску. Та дісталися до нього Обрані лише в середині дня, бо від берега дув сильний вітер, і Янові знадобилося усе його вміння, аби утримувати судно на курсі. Нарешті баркас увіткнувся носом у берег.

Ян першим зістрибнув на ґрунт і швидко прив’язав канат до кривого дерева, що міцно вчепилося за крутий берег. Роззирнувшись навколо, поляк потягнувся і зі сміхом вигукнув:

— Як приємно знову відчути під ногами тверду землю. Адже дійшли-таки, не потонули.

— А я вважала тебе за досвідченого та безстрашного морського вовка, — лукаво посміхнулася Віка.

— Точно. Тільки що для «вовка» головне? Не втрачати з виду берег, бо плаває він, мов та праска.

Поки Андрій із товаришами розвантажували речі, Сосновський узяв зброю і пішов на розвідку. Ледве його постать зникла за урвищем, як з боку недалеких гір долинув дивний звук, схожий чи то на тихий стогін, чи то на віддалене гудіння якогось механізму.

— Що це?

Андрій прислухався й із сумнівом похитав головою.

— Щось у повітрі.

— Може, дійсно якась машина?

— Ні, — заперечила дівчина. — Темні не повинні мати машин, вони б тут не діяли, так само, як і в будь-якому іншому місці. Можливо, магія… Тоді це зовсім погано.

Тим часом низьке монотонне гудіння посилювалося, міцнішало, доки, зрештою, не заполонило все повітря. Але в той же час воно начебто й не наближалося, і довкола було так само порожньо. Озираючись, Обрані розосередилися і наготували зброю, та звук припинився так само раптово, як і виник.

— Цікаво, що ж то зрештою було? — сам себе запитав отець Сергій, вдивляючись удалечінь, наче міг розгледіти залишки звуку.

— Слава Богу, що ми цього не дізналися, — Андрій поставив арбалет на запобіжник і повісив на плече.

Прибіг Сосновський.

— Чули?

— Ще б пак.

— Що то було? Не знаєте? Мені здалося, що то звідти, — він показав убік віддаленого пагорба. — Все скінчилося раніше, ніж я встиг зійти й подивитися.