Розділ «Частина третя Битва»

— Вони вперше мене бачили, — дівчина трохи здивовано озирнулася на Андрія, а потім, усе зрозумівши, розсміялася: — А, он ти про що! Та вони з усіма нами так говорять. Невже де… ми повинні звітувати їм, звідки і куди йдемо або що робимо?

Андрій із минулого досвіду пригадав свої враження про стосунки демонів та Темних і змушений був погодитися, що невдахи, які щойно нарвалися на Вікторію, більше й близько не підійдуть. Проте йому не все було зрозуміло.

— Браслет можна і викрасти, — припустив він. — Так само, як я свого часу, гм, отримав браслет Темного.

— Це зовсім інше, — дівчина прибрала браслет під рукав. — Зняти його неможливо, а по смерті власника він розсипається на порох. Він є і розпізнавальним знаком для членів свого легіону, і талісманом, і посвідченням особи в нашому світі. По ньому легко визначити, до якого родинного клану належить власник.

На палубу вийшов отець Сергій.

— Що там трапилося? Темні?

— Так, але нічого страшного, все минулося.

Андрій розповів, як вони позбулися незваних гостей.

— А мені здається, що неприємності у нас іще попереду, — раптом пролунав з корми голос Сосновського. — Даремно ви вийшли сюди, отче, погляньте.

Ян вказав на гребінь пагорба, де бовваніли три нерухомі постаті.

— У одного з них бінокль. Як гадаєте: чи здивує їх присутність на баркасі священика?

Віка впівголоса вилаялася й рушила до лебідки, що піднімала якір.

— Треба якомога швидше забиратися, доки сюди не прибула ціла армія.

І чекати на це довелося недовго. Обрані ще не встигли налаштувати вітрила, як з-за пагорбів уже з’явилися кільканадцять вершників, які щодуху мчали до баркасів.

— Швидше! Швидше! — підганяв Сосновський, щомиті позираючи через плече.

Нарешті вітрила було встановлено. Гуго підняв якір, але баркас залишався припнутим до пристані двома швартовими.

— Я зараз! — Карлсон кинувся на причал.

— Грець із ними, рубай! — заволав Андрій, і тут поруч із ним у фальшборт устромилася перша стріла.

Гуго одним ударом меча перерубав сталевий канат, і баркас одразу ж розвернуло носом у море. Доки швед перебігав до корми, Сосновський похапливо крутив стерно, аби втримати баркас у такому положенні.

— Андрію, прикрий нас!