Розділ «Частина третя Битва»

— Гігантські найпростіші?

— Щось на кшталт…

Нікола, котрий досі мовчки сидів біля стіни, раптом підвівся і, не кажучи ані слова, попрямував до тіла. Вийнявши ножа, він нахилився і взявся за руку, яка вже почала застигати.

— Що… що він робить?

Андрій похапцем відвернувся.

— Здається, я… знаю. Не заважайте йому.

Він не міг на це дивитися. На це ніхто не міг дивитися. Здавалося, що вони чують волання мертвого тіла, крик, який вдарив у стіни, виріс перед кожним із них у гігантську тінь і ляснув жагучим ляпасом по розпашілим обличчям. Крик, сповнений болю, помчав чорними коридорами печер, аби моторошним привидом вештатися ними до кінця Всесвіту.

— Ну от, тепер ми маємо… маємо…

Нікола не договорив і відвернувся.

— Ходімо?

Тримаючи відрізану руку, мов щуп, Нікола першим рушив углиб печер. Андрій хотів був дістати із вимазаного у слиз ранця Ганса смолоскипи, але не зміг, не наважився. Обережно обійшов тіло й рушив за товаришами.

Йшли мовчки. Лише дихання і кроки, кроки, кроки, що подрібнювалися, зливаючись у єдиний лункий звук. Андрію все здавалося, що Ганс живий, що він іде разом із усіма. Он там, лишень підвести погляд, — і побачиш у світлі жарини його худорляву постать. Але ні, погляду він не підведе…

Скільки вони йшли? Годину? Добу? Чим можна виміряти довжину темряви, крізь яку Нікола вів своїх товаришів? Шаман повертав то в один, то в другий коридор, залишаючи на стінах позначки. Зрідка Обрані виходили на них знову і тоді повертали в інший коридор, де вони ще не були.

Андрій плентався позаду всіх. Нікому не спало б на думку звинувачувати його в загибелі Ганса або Ігоря. Винних не було. Але Андрій судив сам себе, він ЗНАВ, що винен. Винен тому, що він — командир. Закон, тяжкий закон війни.

Чиїсь пальці гаряче схопили його за руку. Вікторія.

— Не звинувачуй себе, не треба. Ми нічого не могли вдіяти.

— Так, я знаю… Але, певно, в людині так закладено: у біди обов’язково має бути винуватець.

— Мабуть, це дуже важко, — зітхнула вона. — Але ти не повинен пригнічуватися.

— Звичайно… Пусте, минеться. Минеться…

— Оп!