Розділ «Частина третя Битва»

Нікола зупинився. Вже вдруге моторошний щуп потрапив у тугу масу Дзеркала Смерті.

— Гуго, сіль.

Вони переступили липкі залишки монстра й за кілька кроків упнулися у стіну.

— Знову глухий кут! — Ян вдарив кулаком у кам’яну поверхню. — Ходіть назад.

— Зачекайте, — раптом сказала Віка. — Дзеркала не перекриватимуть коридор, який нікуди не веде.

Нікола розвернувся, знову переступив через смердючу калюжу, підійшов упритул до стіни й нахилився до каміння.

— Протяг.

— Ану…

Гуго відсунув Ніколу й буквально врізався у стіну. Камінь, що здавався монолітним, одразу ж піддався. Посипалися уламки, шматки вапна — до підземелля увірвалося сліпуче сонце. Назовні був ранок, отже, вони пробули в печерах цілу ніч.

Мружачись від яскравого світла, Обрані вилізли нагору й опинилися серед неглибокого яру. Печера, з якої вони вийшли, насправді була старою штольнею — колись тут видобували каміння.

— Тихо!

Сосновський підняв руку і прислухався.

— Море.

Його не було видно, але з-за недалеких пагорбів долинало спокійне розмірене шелестіння хвиль.

— Нарешті…

Доки всі відпочивали, звикаючи до свіжого повітря, Ян відправився на розвідку. Отець Сергій забрав у Ніколи руку Ганса, дбайливо загорнув у чисту ганчірку й прив’язав до свого ранця.

— Потім поховаємо за християнським звичаєм.

Повернувся Сосновський.

— Поблизу нікого немає, а метрів за триста звідси — он за тими пагорбами — берег, і там працюють люди, ремонтують баркаси. Начебто не Темні, та й на кочовиків не схожі.

— Може, зомбі?