Розділ «Частина третя Битва»

— Це по наші душі.

Ян прислухався.

— От чорт, точно. Ланцюгом ідуть.

Він вилаявся.

— Маємо лічені хвилини. Але як вони нас знайшли?

— Для цього якраз великого розуму не треба, до того ж собаки.

— Ага, собаки… Я добрячу пригорщу усякої хімічної гидоти розкидав, навіть «їжаків» розсипав.

— Виходить, вони тупотять моїми слідами.

— А чому зверху?

— Ніколи розбиратися. Ти що, іншої справи не маєш?

Позаду зашурхотіло. Обидва кинулися врізнобіч, ховаючись за виступами рівчака, налаштували арбалети.

— Не пристрельте лишень, — пролунав голосний шепіт Ніколи.

— Ух, слава Богу, — видихнув Ян. — Нарешті.

— Давайте за мною, я вже години півтори вас шукаю.

Нікола провів їх у вузьке відгалуження рівчака й пірнув у непомітну діру, яка виявилася ходом до печери, та ще й досить великої. Андрій ледь розгледів у щільному мороці постаті товаришів.

— Удвох? — тихо запитав священик.

— Так.

Помовчавши, Андрій сказав просто:

— Ігор загинув.

Він коротко розповів, як це сталося. Андрій говорив і сам дивувався, наскільки сухо, протокольно лунають його слова. Він хотів сказати зовсім інакше, хотів передати те, що було на душі, хотів, аби вони побачили, відчули те саме, що й він, те, що стояло перед очима й досі. І не міг.