Розділ «Частина третя Битва»

— Чорт! Чорт! Чорт!!! — Батлук скреготнув зубами від безсилля та злості.

Крізь оптику йому було добре видно понівечене, залите кров’ю обличчя товариша, закривавлені груди, з яких стримів уламок списа. Навіть якщо Кримов і живий, то з таким пораненням він не протягне й кількох хвилин. Згадалося: на Ігореві не було захисного комбінезона.

«Це тамує відчуття небезпеки», — казав він.

Ох, Ігорю, Ігорю…

Здалося, чи й насправді Кримов ворухнувся? Андрій дивився, як Темні підходять до людини, як про щось радяться, жестикулюючи.

— Ну, сволото, начувайтеся! — крізь зуби процідив він.

Без вагань Андрій натиснув на спуск. Незважаючи на лють, що його душила, рухи Батлука були зваженими й точними. Не дихаючи, за якусь пару секунд він спорожнив обойму і, не відриваючись від прицілу, вкладав нові й нові стріли.

Першим пострілом Обраний влучив точно поміж лопаток головному із Темних, і удар стріли кинув його просто на Кримова. Поруч у корчах попадали на землю іще четверо. Решта заметушилися у паніці, не розуміючи, звідки приходить смерть.

Постріл! Стріла увійшла в живіт чергового ворога, пройшла тіло навиліт і увігналася у дерев’яний борт воза. Темний здивовано подивився на дірку в животі, потім туди, звідки прилетіла стріла, й Андрієві здалося, що на мить їхні погляди зустрілися. Та чи ж здалося, що за болем і подивом у цьому погляді промайнули полегшення і вдячність?

Андрій раптом відсторонено подумав про те, наскільки важко дивитися у вічі людині, яку позбавляєш життя. А як воно — бачити очі свого вбивці?

І лише тут його помітили. Навколо Андрія зашипіли стріли, одна увіткнулася у землю просто перед ним.

— Так, треба вшиватися, — сказав він собі й уже напружився, готовий вискочити зі своєї схованки, аж тут раптом побачив, як з-під купи тіл, похитуючись, підводиться Ігор.

Темні, захоплені перестрілкою, його не бачили, й Кримов мав шанс.

Він зробив крок, другий…

— Давай, Ігорю, давай, — шепотів Батлук, забувши про те, що товариша смертельно поранено.

Аби ще більше відволікти ворогів, Андрій залишив укриття і, припавши на коліно, випустив у Темних дві неприцільні стріли. Потім іще одну, вже на бігу. З їхніх лав почувся зойк болю, ще один Темний упав, конаючи.

— Давай, Ігорю, давай…

Та Кримов утікати не збирався. Повільно, дуже повільно він пішов до найближчого Темного, який стояв до нього спиною.

— Ні, Ігорьку, ні…

Темний озирнувся. Андрій бачив, як змінилося його обличчя, як попнулася до меча рука, але було вже пізно. Короткий замах — і кинджал увійшов йому в бік по саме руків’я. Здавалося, Андрій навіть почув схлипування плоті, яку роздирає метал.