Розділ «Частина третя Битва»

Обрані негайно кинулися геть, але й у другому кінці вулиці промайнули кілька постатей у чорних плащах.

— І там теж…

Андрій бачив, як нові й нові вороги перекривають шляхи відходу, швидко й злагоджено розгортаючись у ланцюги.

— Сюди!

Сосновський вибив із паркана кілька дощок, й Обрані один за одним просунулися до зарослого бур’яном садка. З усіх боків наближалися вигуки ворогів, котрі аж надривалися у мисливському азарті.

— От втрапили, — зі злістю сплюнув Кримов. — Казав же вам, не можна було потикатися до цього села. Замкнули, мов кролів у клітці.

— Замкнули, замкнули… Але ж іще не спіймали. Нема чого завчасно марш Шопена замовляти.

Сосновський обережно визирнув на вулицю, де метушилися переслідувачі, на якусь хвилину загубивши слід.

— Непокояться… Та все одно скоро знайдуть, кожен кущик перетрусять. І де вони ховалися, падлюки?

— Чи тепер не все одно? Отже, хлопці, треба розділитися, — Андрій указав на Ніколу, дівчину та священика. — Відходьте на ту гору, там ліс, переховаєтеся. А ми спробуємо відволікти Темних. У крайньому випадку…

— Командире, краще он до того байраку, — перебив його Сосновський.

— То не байрак.

— Яка різниця, — нетерпляче відмахнувся Ян. — Під час розвідки я помітив там печери. Можна сховатися і чекати на нас.

— Андрію…

— Отче! — зупинив священика Батлук. — Зараз не до суперечок, робіть, як сказано. Ганс і Гуго теж підуть із вами, вони — ваш захист.

— Гуго залишиться тут, — прогудів швед. — Мені немає що там робити.

— Це наказ. І все, припиніть розмови, часу немає. Углиб печер не ходіть, заблукаєте. Якщо за добу ми не з’явимося, йдіть на берег, можливо, ми проб’ємося туди. Але довго там на нас не чекайте, вирахують. Ну, все.

Він ляснув Карлсона по плечу:

— Зрозумів, чому залишаю тебе з ними?

Той неохоче кивнув. Андрій зняв ранця й віддав шведу.