Розділ «Частина третя Битва»

— Забери у нас зайвий вантаж.

Коли Батлук, Кримов та Сосновський залишилися втрьох, Андрій перевірив арбалета й похмуро усміхнувся:

— То що, солдати, покрутимося?

— Без проблем, — Ян зручніше прилаштував зброю, пострибав, перевіряючи, чи не грюкає де.

Жоден із них не думав про те, наскільки безнадійним є їхнє становище: утрьох проти десятків ворогів, жорстоких, які не цінують ні своє, ні чуже життя. Для розпалених переслідуванням кочовиків і Темних Андрій із товаришами — найцінніший приз.

Говорити не було про що. Всі троє — досвідчені професіонали, які багато разів бували у подібних ситуаціях. Досвід, витримка, вміння швидко орієнтуватися у ситуації, що складається, і, найголовніше, діяти самостійно — те, що необхідне у вуличному бою. Домовившись щодо місця зустрічі після битви, вони розбіглися врізнобіч.

Андрій прослизнув до сусіднього будинку й обережно прочинив вікно, яке виходило на вулицю. Там зібралася ватага кочовиків, серед яких бовваніли три або чотири постаті Темних.

На горищі протилежного будинку зблиснув оптичний приціл, потім на мить з’явився Ігор, подаючи якісь сигнали.

Андрій кивнув, сподіваючись, що правильно його зрозумів. Повагавшись, таки не став поки що прилаштовувати оптику, боячись розбити в запарці. Тоді намітив собі одного із Темних і, коли чорна постать поруч із його ціллю смикнулася, отримавши стрілу від Кримова, м’яко натиснув на спуск. Обидва Темних впали.

На якусь мить кочовики вклякли, перетворившись на ідеальні мішені, а потім кинулися врозтіч. На дорозі залишилися чотири трупи, закутані у чорні савани плащів.

На ходу перезарядивши арбалета, Батлук залишив будинок. Звісно, дуже заманливо скористатися з розгубленості ворога й гарненько прорідити його лави, але перше правило бою говорить: вистрілив — зміни позицію. Із провулку почулися гучні крики, певно, там «працював» Сосновський. Знайшовши щілину в паркані, Андрій зняв іще одного Темного.

Серед ворогів розгоралася справжня паніка. Щойно вони думали, ніби цькують «дичину», і от несподівано виявилося, що ця «дичина» має гострі зуби, перетворивши на об’єкт полювання їх самих, — невидима, безжальна й невразлива.

За кущами пролунав шурхіт. Андрій безгучно ковзнув у той бік і зіштовхнувся з двома бородатими кочовиками, які щойно перелізли через паркан. Вони не встигли навіть скрикнути. Вихопивши ножа, Андрій шваркнув одного по шиї й одночасно вдарив другого ногою у груди. Той відлетів до паркана і, вже падаючи, отримав ножем у живіт.

Розібравшись із кочовиками, Батлук залишив садок і швидко перебіг вулицю.

— Он він!

Помітили. Слідом затупотіло кілька пар ніг. Андрій озирнувся і вирішив, що з цими зв’язуватися не варто. Йому потрібні не кочовики, а Темні. Він перестрибнув пліт, тінню ковзнув до палісадника і провулками дістався до пустиря.

Позаду вже нікого не було. Зрозумівши, що противник його загубив, Андрій заліг серед висохлого бур’яну і дістав оптичний приціл. Дев’ятиразове збільшення майже впритул наблизило невелику площу, посеред якої біля двох возів зібралося кілька Темних, до яких час від часу підбігали посильні.

— Ага, ось і штаб, — пробурмотів Батлук, прицілюючись.

Він визначив того, хто, на його думку, був головним. Вітру не було, відстань — не більше двохсот метрів, і промахнутися було неможливо. Палець м’яко ліг на спуск. Андрій затамував подих, вибираючи вільний хід спускової скоби.

І раптом, коли смертоносна стріла вже була готова піти у ціль, він побачив, що на майдані з’являється цілий натовп кочовиків, які щось тягли. Зацікавлений, Андрій вирішив трохи почекати. Кочовики підбігли до возів і кинули свою ношу під ноги Темним. Серце в Андрія тьохнуло: то була людина. Він придивився і аж застогнав: це ж Ігор!