Розділ «Частина третя Битва»

Він осудливо подивився на Кримова:

— А ти даремно відмовився від комбеза.

— Не люблю я їх, — відмахнувся той, — це розслаблює, тамує відчуття небезпеки. А ти б краще не викаблучувався, а таки показався шаману — он як кульгаєш.

— Та дрібниці, правда. Неглибока рана та здоровезний синець навколо неї, шкіру розітнуло-таки, тканина ж бо тонка, з динамікою удару не впоралася. Гадав, буде гірше. Гад один сокирою почастував, добре, що не дуже вправно.

Десь за півгодини рушили далі. Про жоден відпочинок, звісно, не йшлося.

— Треба йти, до того ж швидко, — кривлячись від болю, сказав Андрій. — Хоча до узбережжя вже недалеко, дістатися туди буде ой як нелегко, до того ж удень.

— Шкода, коней повбивали, — буркнув Ігор, проте не надто вже засмучено.

— Усе одно довелося б кинути.

Андрій пильно оглянув місцевість, аби пересвідчитися, що попереду не крутяться вороги, й наказав збільшити темп. Він із тривогою подумав, що із кожним днем їм усе частіше доводиться ставати до бою. Складалося враження, ніби навколо групи все міцніше й міцніше затягується невблаганний зашморг. Не перетворився б цей похід на безперервну битву…

Розділ тридцять другий

До узбережжя група вийшла у другій половині дня. Піднявшись на чергову гірську верхівку, Обрані нарешті побачили безмежний синій простір Чорного моря. Кілометра за півтора кам’яниста дорога, якою вони йшли, спускалася до невеликого рибальського села, розташованого поміж скелями недалеко від берега. У бінокль Андрій розгледів кілька баркасів біля примітивних дерев’яних причалів, а перед деякими будинками — старі рибальські сіті.

Село виглядало абсолютно безлюдним, але Андрій вирішив послати туди розвідника. Сосновський скинув ранця, відчепив від пояса баклагу із водою та ще кілька дрібничок, які не були потрібні у розвідці, й неквапливо рушив до села. Андрій уважно спостерігав у бінокль, як поляк, вправно використовуючи природні схованки, швидко й майже непомітно наближається до перших будинків.

Коли Ян, подолавши садки та кілька виноградників, що їх було розбито на околиці, увійшов до села, напруга зросла. Андрій не відривався від бінокля, намагаючись не втрачати з полю зору Яна, який раз по раз зникав поміж будівлями. Поляк зайшов до одного будинку, до другого, перемістився до протилежного боку села, перевіряючи, чи не влаштовано десь засідку. Зрештою, він вийшов на околицю й махнув рукою, даючи знати, що все гаразд, а потім рушив назустріч групі.

Андрій із товаришами попрямували до села, тож зі своїм розвідником Обрані зустрілися посередині шляху.

— Що там?

— Порожньо, — Сосновський прилаштував ранець та спорядження, пострибав, аби перевірити, чи все зручно.

— Про всяк випадок ідемо дозором, — вирішив Андрій, — але надто не розтягуватися.

Ян Сосновський, як і годиться розвіднику, пішов попереду. За ним — Кримов. Трохи позаду рухалися Вікторія, священик та Нікола, а замикав загін Батлук. Час від часу він зупинявся і уважно оглядав село в бінокль. Там так само не було помітно жодного руху.

Обрані вже проминули кілька будинків, коли Ян зупинився, щось пильно розглядаючи серед будівель, застережно підняв руку й раптом кинувся вбік. Десь голосно заволали, й на цей крик відгукнулися одразу кілька голосів.

— Назад! — зарепетував Сосновський, сахнувшись від стріли, яка увігналася у стіну повітки біля його голови.