Розділ «Частина третя Битва»

— Гансе, знайди Вікторію та Ніколу, старий повинен був охороняти священика.

— Яволь, командире.

Шмідт перевірив зброю і рушив углиб лісу, та ще не встиг відійти, як з іншого боку випірнув бурят. За ним прямували отець Сергій та Вікторія.

— Ну, слава Богу, всі тут.

Нікола одразу ж заходився біля пораненого. Допомігши Ігореві зняти куртку, він обмацав руку довкола пов’язки, потім розмотав бинти й надовго завмер, дивлячись на рану. Нарешті поворухнувся, заплющив очі, накрив рану долонями і, відкинувшись назад, протяжно заспівав.

Андрій тим часом підвівся й почвалав до дівчини.

— Як ти?

— Нормально, все гаразд.

— Ти нам дуже допомогла.

Віка усміхнулася:

— Пощастило, що вони мене не запримітили.

— Молодець, все зробила дуже грамотно. Немов ціле життя воювала!

Якийсь дивний вираз промайнув на її обличчі.

— А може, саме так воно і є?

— Ну ось і все, — Нікола стомлено розігнувся, облишив Ігореву руку й витер чоло. — Майже як нова. Єдине, чого я не можу зробити, — відшкодувати втрату крові, та то вже дрібниці.

Ігор недовірливо розглядав місце, на якому ще хвилину тому зяяла рана. Тепер, окрім засохлої крові, про неї вже нічого не нагадувало — не було навіть рубця.

— Ще когось поранено?

— Дурниці, не варте навіть йоду, — відповів Ян.

Нікола питально подивився на Андрія.

— Лише синці та подряпина на нозі, — заспокоїв той старого. — Захисні комбінезони допомогли.