Розділ «Частина третя Битва»

Відбивши списа, Андрій зробив крок ліворуч, загороджуючись від Темного попереднім супротивником, котрий, підтримуючи власні нутрощі, потроху осідав на землю. Темний на мить забарився, і цього вистачило Ігорю Кримову, щоби блискавичним ударом шаблі відправити його на той світ.

Поруч щось заскреготіло. То Карлсон відібрав у когось величезну алебарду і, наплювавши на будь-яку техніку фехтування, просто рубав, як рубають м’ясо на колоді. Коли алебарда наражалася на залізо обладунків, хлюпання плоті під її лезом змінювалося на гуркіт.

По нозі щось сильно вдарило. Здалося, сталь розітнула захисну тканину комбінезона, шкіру, м’язи, ледь не дійшовши до кістки. Андрій відчув, як по нозі тече кров. Карлик, який підкрався ззаду, підносив сокиру для повторного удару. З тієї позиції, що в ній зараз перебував Батлук, відбити його було неможливо, він лише повернувся так, щоб сокира влучила у захищене місце.

Раптом чоловічок смикнувся і упав навколішки, хапаючись за оперення дротика, яке стриміло в нього із шиї. Андрій помітив Вікторію, яка причаїлася на верхівці невисокої скелі, і, користуючись тим, що її ніхто із кочовиків не бачить, методично кидала свою грізну зброю. Десятидюймовий дротик з оперенням практично не потребує вміння, треба лише влучити в ціль.

Зауваживши, що Андрій її бачить, дівчина знаком показала, що готова їх прикрити, і взяла з каменя заряджений арбалет. Андрій кивнув.

На цей момент бойовий запал нападників дещо згас. Увесь кам’янистий майданчик було устелено трупами, частинами порубаних тіл. Кочовики нерішуче тупцялися на слизькому від крові камінні й, попри заклики небагатьох Темних, не наважувалися знову атакувати жменьку воїнів, з ніг до голови залитих своєю та чужою кров’ю, зранених, але так само страшних. Спробуй, переступи межу, як це зробили твої прудкіші товариші, чи повернешся назад?

— Рушили!

Андрій з Ігорем кинулися на прорив, їх миттєво підтримали Карлсон із Шмідтом. Заспівало повітря, вганяючи у ворогів важкі металеві стріли. Кочовики позадкували. Ще мить — і вони, втрачаючи зброю, кинулися врізнобіч. Андрій, накульгуючи, біг позаду, щоразу озираючись. Ніхто їх не переслідував. Щасливо діставшись лісу, Батлук пірнув у густі зарості терену, де в невеличкому розпадку на нього чекали товариші.

— Ну й пошматували ж ми їх, довго пам’ятатимуть, — відсапуючись, радісно прогудів Карлсон.

Його обличчя, бородате, в плямах засохлої крові, палало тріумфом і збудженням недавньої бійки.

— Оце так бій, — повторив він.

— Ага, ледве Богу душу не віддали, — прохрипів Кримов і повільно осів на землю.

Товариші кинулися йому на допомогу. Лише тепер вони помітили, що Ігор затискає ліву руку, що висіла, мов нежива. З пальців струменіла тонка цівка крові.

— Чорт, це серйозно.

Сосновський присів коло Ігоря, дістав похідну аптечку і заходився обробляти велику рубану рану. Перетягнувши руку джгутом трохи вище ліктя, він швидко та вміло вичистив її від залишків тканини, зробив ін’єкцію протиправцевої вакцини.

— Жаль, антибіотики втратили свої властивості, — пробурмотів Ян, — та сподіватимемося, минеться. Нічого собі, та він увесь порізаний! — присвиснув поляк за мить.

Упоравшись із Кримовим, Ян заходився біля командира. Витягнувши ще один пакунок, він схилився над Андрієвою ногою.

— І як ти ще пересуваєшся?

— Нічого страшного… майже не болить…

Андрій, тримаючись за ногу, прихилився до дерева.