Розділ «Частина третя Битва»

— Та що з ним трапиться на судні?

— Що трапиться?!

Цієї миті на палубі з’явився священик із сумкою через плече.

— Не сваріться, прошу вас. Нікому не потрібні зіпсовані відносини, це нас послаблює.

Андрій пропустив його слова повз вуха і з докором промовив:

— Ви ж розумна людина, отче Сергію, невже важко запам’ятати, що всі двадцять чотири години на добу ви маєте бути під наглядом та охороною. Ну, нехай ці хулігани, але ж ви…

— Хлопці мають рацію, у цьому випадку мені нічого не загрожувало.

— Це справа принципу та звички. Нехлюйство має здатність зростати, мов на дріжджах, це будь-який армійський командир вам скаже.

Священик посміхнувся й згідно кивнув. Андрій у відповідь лише зітхнув й мовчки похитав головою. Потім підхопив намет і рушив геть від води.

— Ти образився? — наздогнав Андрія священик.

Цього разу посміхнувся вже Батлук:

— Ні, вважатимемо, що догану оголошено. Табір розіб’ємо он там, в низині, звідти вночі не буде помітно вогню. А яхту треба затопити, нам вона вже не знадобиться. Яне, дій.

Сосновський махнув Карлсону, обидва підійшли до яхти, поляк видерся на палубу, а Гуго, піднапружившись, зрушив судно у воду. Ледве течія підхопила яхту, Ян зістрибнув, і за кілька гребків досяг берега.

— Усе гаразд, кінгстони відкриті, вона потоне аж на середині ріки.

— Чудово, — похвалив Андрій.

— Шкода крихітку, така цяця була, — зітхнув Ян, дивлячись услід яхті, яка вже почала потроху занурюватися.

Забравши речі, вони перейшли у низину. Робота знайшлася усім. Андрій з Яном та Ігорем встановлювали намет, Карлсон і німець розбирали припаси, а Нікола, котрому взявся допомагати отець Сергій, заходився розводити багаття.

Акуратно знявши квадратний шматок дернини, Нікола відклав його вбік: після того, як завтра Обрані ретельно знищать сліди табору, бурят покладе його на місце, і слід від багаття не виказуватиме того, що тут хтось ночував.

Вивільнити енергію, яка була в паливі, без додаткового джерела було практично неможливо. Зазвичай дерево, в якому залишилося мінімум горючості, запалювали за допомогою збільшувального скла. Коли деревина займалася, то вже горіла, хоча і слабко, даючи жар, достатній для приготування їжі. Та коли сонце ховалося за хмарами, здобути вогонь було неможливо. Зараз Іванов обійшовся без скла, скориставшись таблеткою сухого спирту, яка, мов своєрідний ґніт, повільно жевріла в спеціальному пеналі, що його Бурят узяв із ранця.

Коли багаття загорілося і священик почав готувати вечерю, Нікола підійшов до Батлука, який лежав неподалік на траві.