Розділ «Частина друга Влада Сатани»

— Тому що там могла бути засідка. Вибачте за цинізм, але для нас ви дорожчі за всі храми разом узяті та й за всіх мешканців міста, включаючи і мене самого.

— Але ж там були поранені!

Онопрієнко зітхнув і терпляче, мов дитині, пояснив:

— Цей напад, Гуго, було організовано виключно через вас. Подумайте, наскільки їм важливо вас знищити, якщо у відволікаючій операції Темні поклали більше трьох десятків своїх найкращих агентів. І храм підірвали, бо вважали, що ви перебуваєте там. І коли б вони хоч трохи в цьому сумнівалися, на вулиці на вас очікувала б добряча команда відбірних горлорізів. Невже ви гадаєте, що це від гарного життя ми завезли вас сюди з такою пересторогою, поодинці? У будинку сидять два десятки колишніх працівників спецслужб, а Темні, підірвавши церкву, тепер на сто відсотків упевнені, що знищили вас.

— Зачекайте… так… так ви що, навмисне підставили монахів?!

— Вас це обурює? Знаєте, мене теж. Та це не той випадок, коли треба чинити з позицій гуманізму й совісті. Ціна надто висока, і я це розумію. А ви?

Запала тиша. Академік обвів поглядом принишклих гостей. Секунда. Друга. Всі мовчали, але що то була за мовчанка… Скільки болю, обурення…

Андрій уявив собі, що повинна переживати ця взагалі-то порядна людина, яка змушена була віддати на жертву, мов пішаків, ні в чому не винних людей.

— Отже, я забороняю вам виходити з цього будинку. Сьогодні переночуєте тут, а завтра вас переведуть в інше місце. Вечерю вам принесуть.

Антон Богданович повернувся і, не прощаючись, вийшов.

Розділ двадцять другий

Уночі ніхто не міг заснути. Крутилися на матрацах, покладених уздовж стін, зрідка обмінюючись притишеними репліками.

Сосновський із Шмідтом упівголоса почали обговорювати обставини нападу, поступово до розмови долучилися швед та Нікола, а згодом і Андрій, котрий ніяк не міг позбутися неприємного осаду в душі, що його залишила розмова з Онопрієнком. Навіщо він розповів усе те? Адже міг і промовчати… Чи йому треба було зняти з себе хоча б частину ноші, яку він добровільно взяв на себе і яку вже несила нести? Важко самому переживати таке…

Вони не помітили, як розмова перетекла в історії з колишнього їхнього життя. Виявилося, що Андрій, Кримов і Сосновський брали участь в одній війні. Спочатку Кримов воював проти своїх нових товаришів на боці Великого Азійського Союзу, головними учасниками якого були Росія, Іран та держави Середньої Азії, а потім, коли Росія перейшла на бік Європейської Коаліції, він мав шанс зустріти Батлука та Сосновського в шанцях на фронті проти Ірану, Китаю та Кореї.

Небагатослівний німець скупо повідомив про те, що він — скромний бухгалтер, працював у одній із найбільших транснаціональних компаній, але з півроку тому залишив роботу через напади «фіалкової хвороби» та спустошливі головні болі.

Андрій гмикнув про себе, згадавши рубці на руках Шмідта, але промовчав: не хочеш говорити — твоє право.

Ганс мав дружину та двох дітей, але що з ними трапилося, він не знав.

— Я саме проходив клінічне обстеження в Берліні, коли ЦЕ почалося, — сумно повідомив він.

Сосновський по війні залишився в армії.

— Я вже був би майором. У квітні пішло подання про присвоєння звання, але…