Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Академік підняв слухавку, якийсь час мовчки слухав, кривлячись від гомону, що йому заважав, потім дав відбій, постояв, про щось роздумуючи, і пішов до виходу.

— Будьте тут, — уривчасто кинув він, побачивши, що решта посунула слідом, — будівля під надійною охороною, а ми без вас якось впораємося.

Коли він пішов, усі разом заговорили, перебиваючи один одного.

— Якщо вони гадають, що я відсиджуватимуся, поки всі там б’ються, то вони помиляються, — гудів Карлсон, пробиваючись до виходу.

Шмідт намагався його зупинити:

— Академік чітко висловився: ми повинні залишатися тут.

Звичайно, йому не вдалося б стримати цю гору, коли б у шведа не вчепилися Кримов та Сосновський.

— Пропусти! — Карлсон палаючим поглядом утупився у Шмідта. — Я ще ніколи не стояв осторонь бійки! Я не вмію ховатися!

— То доведеться навчитися! Невже ти думаєш, що крім тебе тут зібралися самі боягузи? Ти — солдат і повинен знати, що накази виконуються, а не обговорюються!

Твердий, непорушний погляд німця трохи охолодив запал вікінга. Він уже не рвався до дверей, а бігав від вікна до вікна, намагаючись розгледіти, що відбувається на вулиці.

У Лаврі було спокійно, стрілянина долинала звідкись із міста, щоправда, наближаючись і посилюючись.

Андрій підійшов до Сосновського:

— У мене таке враження, що академік тримає в кулаці все місто.

— Так воно і є, тільки не сам він, а разом із вченими та священиками.

— Але ж військовики… Я ж бачив, їх тут багато. Коли це було, щоб військовики поступалися керівництвом?

— Докерувалися, — усміхнувся Шмідт, підходячи, — те, що тут відбувається… вони зовсім не розуміються на цьому, військовики звикли покладатися на танки та резонатори, а тут… Я б сказав, що за обставин, які склалися, ідеальною була би влада священиків та педагогів. Людський фактор… Чуєте, як затято б’ються люди, які раніше навіть не чули один про одного. І з них лише одиниці хоча б віддалено розуміють, заради чого помирають.

— Так було й на війні, — заперечив Сосновський.

— Не скажи, — втрутився у розмову Кримов, — на війні хтось б’ється з почуття патріотизму, хтось — із ненависті, а хтось — за гроші. Все просто: бездумними бувають лише погроми, коли розпалені магнетизмом натовпу та безборонністю істоти рвуть та трощать усе, що бачать. А спробуй висидіти кілька місяців у брудних траншеях, дивлячись, як кожного дня навколо ходить смерть, і не маючи хоча б якоїсь благенької ідеї, яка би тримала тебе там…

Він не договорив. Несподівано зовсім поруч гримнуло, аж захиталася будівля, з вікон повилітало скло, і до кімнати тугим клубком увірвалася вибухова хвиля, кинувши усіх на підлогу.

— Ого, то вже не жарти!