Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Сосновський скочив і кинувся до вікна.

— Трапезна горить!

Не змовляючись, усі побігли надвір. Із церкви, що диміла, монахи виносили вбитих та поранених.

Вибух був настільки сильний, що зніс дах, усюди валялися шматки вапна, бита цегла, з вікон ліниво вихоплювалися рідкі язики полум’я.

Кримов та Шмідт пірнули в темний отвір дверей, з яких клубочився густий дим, і за хвилину винесли священика із залитим кров’ю обличчям. Молоденький хлопчина волав від болю і рвався з рук Ніколи, заважаючи зупинити кров, яка лилася з пошматованого стегна. Андрій кинувся на допомогу і побачив гострі уламки кістки, які стриміли, прорвавши сутану.

— Притисни його до землі, — не підводячи голови, наказав бурят.

Андрій навалився на хлопчину, краєм ока спостерігаючи, як вправні руки старого просто на очах без жодних ліків зупиняють кровотечу.

Із церкви вийшов Карлсон — він тягнув одразу двох непритомних монахів. Андрій покинув був старого, аби допомогти, та цієї миті пролунало шипіння гальмів, і з вантажівки, яка щойно підлетіла до церкви, вискочив Онопрієнко.

— Що ви тут робите?!

— Як це що, допомагаємо пораненим.

— Ану всі негайно назад! — аж загарчав академік.

— Але…

— Вам що, погано чути?! Поверніться назад, тут впораються і без вас, хутко!

Із вантажівки посипалися озброєні бійці спецзагону і почали оточувати Обраних щільним колом. Онопрієнко, залишивши Андрія, побіг до штабу.

Підійшов Кримов:

— Що там?

— Поклич наших. Академік чомусь щойно влаштував нам скандал.

Коли вони знову зібралися у знайомій кімнаті, Онопрієнко вже виглядав спокійним і незворушним, як і завжди. Він вибачився перед Андрієм, та догану все ж таки виніс.

— Вам не можна було виходити, навіть носа потикати з цієї кімнати не можна. На жаль, я не встиг цього вам сказати, тож частково це і моя провина.

— Але чому?