Розділ «Частина друга Влада Сатани»

— Незрозуміло?

— Чесно кажучи, не дуже.

— Не переймайся, на Землі й у старі часи навряд чи знайшовся хоча б десяток людей, які до кінця розуміли б, у чому тут річ. Власне кажучи, цього не знає у нас ніхто. Донедавна не існувало навіть відповідної методики, визначень, які б розкривали ці процеси. Отже, якщо спрощено, уяви собі систему координат, де один вектор — це час, другий — простір, а третій — простір-час.

Онопрієнко накреслив на землі трикутник.

— Дивіться, ось геометрична фігура, вона має якісні й кількісні характеристики: довжина сторін на площині та період часу, в якому вона існує. Ось вона є. А ось, — Онопрієнко витер трикутник, — її немає.

Андрій кивнув.

— А тепер уяви, — продовжував академік, — що довжина однієї сторони трикутника вимірюється у сантиметрах, а другої — у секундах. Є ще й третій параметр характеристики цього трикутника — час існування.

Онопрієнко знову витер малюнок.

— Ну, гаразд, а до чого тут я? — запитав Батлук. — Те, що я — Обраний, чув не лише від вас, але мені так і не пояснили, що ж це означає. Хто ж я?

Академік зітхнув:

— Той, чия душа вічно залишається на Землі аж до тих пір, коли прийде Царство Боже. Вона переходить із тіла у тіло, спить, доки не настане час їй прокинутися, щоб захистити людство від загибелі. Ти — один із тих, кого наділено якостями і світу Світла, і світу Темряви; ти однаково належиш і їм обом, і Землі; ти — один із мільйонів звичайних смертних. Та навіть серед Обраних ледве десята частина доживає до Битви, решта або пропадають у психушках, або накладають на себе руки, не в змозі знести фізичних та духовних мук.

— Ви сказали, є й інші?

— Є. І всі вони, ті, хто почув Заклик, прийшли до найближчого Святого міста. Завтра ти з ними познайомишся, завтра ви почуєте, заради чого тут зібралися.

Розділ двадцять перший

Уранці в двері його кімнати постукали. На порозі стояли головний лікар та двоє незнайомців, у котрих легко можна було впізнати перевдягнених у цивільне військовиків.

— Доброго ранку, — привітався лікар, — тут до вас приїхали.

— Добридень, — один із військовиків просунувся до кімнати. — Ми від академіка Онопрієнка, за вами, Служба безпеки.

— Мені треба одягнутися.

— Звичайно, звичайно, ми зачекаємо надворі.

За півгодини Андрій у супроводі чотирьох співробітників Служби безпеки їхав Києвом у двокінному екіпажі.