Розділ «Частина друга Влада Сатани»

— Звичайно, якщо ви готові говорити.

— Ну що ж, — Андрій зітхнув, — можна спробувати.

— Ви начебто проти?

— Не проти, але…

Як їм пояснити? Андрій і сам не міг розібратися у своїх почуттях. Минуле — мов заборонена зона, яка зовні здається не такою забороненою, як є насправді, але в яку не можна заходити в жодному разі. Він це пережив, він живий. Цим людям здається, що воно, це минуле, вже не може дістати. Та для Андрія навіть просто дивитися, як воно шаленіє за непробивним склом часу, — неможливо, страшно і небезпечно. І розум, і душа сахаються від кожного його кидка на прозору стіну.

— Скажіть, вам просто цікаво, чи… це важливо?

— Це важливо. Дуже важливо, — відповів Онопрієнко, — спробуйте не випустити жодної деталі.

Добираючи слова, Андрій почав розповідати. Можливо, вони хотіли почути щось інше, можливо, вони прийшли за якимись конкретними відомостями, однак Андрій говорив про своє… Для нього зараз їхні інтереси були другорядними.

Дитинство і юність, школа й перше кохання, військові марші та студентські сабантуйчики — все це проходив Андрій, долаючи тамбури забутих подій та імен.

Вчені мовчки слухали. Ані пари з вуст. Андрій, заглиблений у розкидану часом пам’ять, не бачив, наскільки уважно вони все це сприймали, та його це і не цікавило. Він просто згадував…

Лише одного разу академік щось перепитав, але тут-таки й замовк, зачувши розлючене шипіння Арутюняна.

Коли він закінчив, було вже темно. Над містом, яке скупо освітлювалося нечисленними ліхтарями, висіли зірки, яких зазвичай у мегаполісах не видно. Крізь уже по-осінньому холодне повітря креслили свої траси метеори.

— Те, через що ти пройшов, — подвиг, — перервав мовчанку, що запала, Арутюнян. — Не знаю, мабуть, я не бажав би опинитися на твоєму місці.

— Ще б пак, нічого приємного в цьому немає.

— А ця твоя хвороба — і не хвороба зовсім.

— Із деякого часу мені це вже відомо, хоча природу цього… явища я так і не зрозумів.

— Ти ж знаєш, у Всесвіті ми не самі. Існують інші світи, і посланці одного з них зараз тримають в облозі місто.

Онопрієнко підвівся і почав проходжуватися вздовж лави, видно, так йому було легше говорити.

— Так от, те, що з тобою відбувалося, — це лише перешкоди, побічний ефект від спроб встановити з тобою обопільний контакт. Це було дуже важко, довго пояснювати, а ти, певне, втомився. Якщо коротко, то створінням Світла останнім часом неймовірно важко пробитися на Землю, це потребує колосальних затрат енергії. Складність полягає в тому, що псі-випромінювання певних частотних параметрів передається не лише крізь час та простір, але і крізь один вимір, котрий є комбінацією часу та простору. В цьому випадку вони виступають не тільки фізичними величинами, але і як постійні системи координат, в яких суб’єкт існує по відношенню до Всесвіту.

Помітивши, як спохмурнів Андрій, академік запитав: