Розділ «Частина друга Влада Сатани»

— Бувають і важливіші речі.

— Які?! — аж підскочив Астарот. — Які?! Не верзи дурниць. Честь, сумління… Честь по відношенню до кого? Чиє сумління? У тебе воно одне, а якийсь абориген Полінезії має зовсім інше. Чи ти стверджуватимеш, що чимось кращий за нього? Чи, може, людяніший за нього? Ні. А ваші моральні принципи схожі, мов яблуко на моркву.

Тобі ж відомо, що моральні закони ґрунтуються на умовах життя — чим ближче людина до небезпеки, до злиднів, чим більше часу вона витрачає на боротьбу за виживання, тим простіша, вужча система морально-етичних принципів, якими вона керується. Людство ожиріло. Захищаючи свої гроші, спокій і щоденну порцію пива, воно і вигадало… мораль. І чим багатша людина, тим більше моральних законів вона вигадує, не для себе, завваж, а для інших.

«Не вкради», «не вбий» — гарні лише для ситих. О, вони навіть згідні коритися ним, абсолютно щиро згідні. Але… лише до тих пір, доки життя не повертається до них дупою. Спитай у цих апологетів загальнолюдського добра, чи є виправданим порушення встановлених порядків, чи є ситуація, коли можна знехтувати Заповідями, і вони знайдуть цілу купу винятків.

Якщо крадіжка — смертний гріх, чому ж тоді вони ладні виправдовувати голодну людину, яка вкрала їжу, адже, рятуючи тіло, вона втрачає безсмертну душу? Гуманісти, які відстоюють заборону смертної кари, з піною на губах вимагають крові покидька, який зґвалтував і задушив дівчинку-підлітка.

Ви робите винятки, а, по суті, нищите сталі моральні закони й будуєте нові, за якими заповідь «Не убий» вже не є абсолютною, а кавалок ковбаси переважує людську душу на будь-яких терезах.

Підсвідомо ви розумієте, наскільки хиткі ці ваші красиві побудови, і, анітрохи не знітившись, кидаєтеся шукати підтримки… у тій-таки релігії. І знаходите. У Біблії чи Корані або ж у Талмуді успішно віднаходите новий, прихований досі сенс буття. Від відвертого пристосування своїх вчинків до цитат на кшталт «око за око», до цинічних схоластичних вивертів.

Виправдовується все: і вбивство, і самогубство. Але чого вартий закон, який різні люди в різних ситуаціях можуть змінити під себе? Закон повинен діяти завжди, він ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ бути об’єктивним. Чи не було би справедливіше і відвертіше користуватися такими законами, які дала нам природа, які існували до Homo sapiens і призначені для нього незалежно від того, солдат він чи жебрак, імператор чи шльондра?

— Ви… ви говорите про боротьбу про виживання?

Андрій був розгублений, пригнічений, знічений. Жодному слову він не міг заперечити, вони боляче били його жорстокою, неприємною правдою. Але висновок, до якого підводив його Астарот… Так не повинно бути, так не можна!

— Саме про неї я й кажу, — кивнув демон.

— Але ж тоді все дозволено! — знайшов у собі сили сперечатися Андрій. — Тоді виходить, що людиною керує закон особистої вигоди.

Демон дуже здивувався:

— Але ж так воно і є!

Він промовив це таким тоном, що Андрій знову відчув, наскільки жалюгідно виглядають його потуги щось заперечити.

— Якими словами ви б це не прикривали, але всіма вчинками людей керує КОРИСТЬ, — сказав Астарот. — До речі, цю точку зору поділяють і ваші філософи.

— А чиї інтереси домінуватимуть? Хто сильніший, той і правий?

— Ну, нарешті, — розсміявся Астарот, — нарешті ми дійшли до суті. Так, усім керує сила, будь-яка: фізична чи розумова, сила грошей чи сила волі. Така особистість і піднімається над рештою. Воістину було би дивним, якби чемпіоном світу оголошували не найсильнішого атлета, а, скажімо, гарного сім’янина.

— Ніцше… сильна особистість…

— Правильно, Ніцше — один із перших, хто зрозумів і виділив принципи, за якими повинно жити суспільство, якщо воно не хоче потонути в хаосі.