Розділ «Частина друга Влада Сатани»

— Убий його, — тихо наказав демон.

Той повернувся до Андрія і спокійно підняв списа. Андрій відсахнувся, більше від того, що побачив у очах цієї людини, — таке він рідко зустрічав навіть серед диверсантів-горлорізів під час війни. Нерухомий, спокійний погляд людини, яка робить свою роботу. Обличчя без жодних емоцій…

Рвучко нахилившись уперед, він із силою кинув в Андрія списа. Зловісний шурхіт.

Сталь розітнула повітря, вже смакуючи теплу кров, смерть, яку вона принесе, розітнувши таку поступливу плоть, але…

Андрій упав на спину і почув, як у двадцяти сантиметрах над ним прошелестіло повітря. Він лише зараз усвідомив, що захищається. Спис дзенькнув об протилежну стіну і розлетівся на друзки, металевий наконечник поскакав підлогою кудись під ноги Астаротові.

Андрій не встиг підвестися, як Антон підскочив до нього із занесеним для удару мечем. Батлук крутнувся, підхопив пуфика й підставив його під удар загостреного леза. Атакуючий уже не міг зупинити руку, клинок меча глибоко увігнався у дерев’яну основу пуфика.

Охоронець, намагаючись витягти меча, рвонувся назад, Андрій якусь мить опирався, а потім різким поштовхом кинув пуфика в супротивника. Той втратив рівновагу і впав горілиць.

Далі все відбулося миттєво. Андрій скочив, устигнувши прорахувати можливості супротивника, відбив слабку спробу захисту, й за секунду його нога вже втискала пуфик в Антонову шию. Охоронець смикнувся, засмикав ногами, його голова заплуталася у плащі, обличчя не було видно, але пальці, які судомливо шкребли підлогу, свідчили про те, що Антон іще живий.

Одразу кілька солдат зі списами напоготові кинулися на Андрія.

— Досить, — зупинив їх Астарот.

Він презирливо подивився на начальника своєї охорони, котрий безпорадно ковтав повітря, і вказав на нього пальцем:

— Добий його.

— Ні.

— Добий!

— Ні!

Андрій відвернувся від переможеного. Демон потиснув плечима, мовляв, твоя справа, і зробив знак охороні.

Зачекавши, доки солдати витягнуть охоронця геть, Астарот, наче нічого і не відбулося, продовжував:

— Бачиш, хвилину тому ти двічі стояв перед вибором: чи дати вбити себе, чи вбити самому? І сам, завваж, сам зробив його. Ти досвідченіший, сильніший, швидший за противника і чесно заслужив перемогу. Ти кращий за нього, тому що вмієш те, чого не вміє він. І так буде завжди. І ніякого, як ти говориш, карцеру, тому що свобода — не усвідомлена необхідність, як у вас дехто вважає, а можливість приймати рішення. І це в тебе ніхто не в змозі відібрати, доки ти дихаєш і мислиш. Просто вибір буває правильним і помилковим, але то вже інше питання. Наприклад, залишивши Антонові життя, ти вчинив необачно, адже надав йому можливість ще раз спробувати тебе прикінчити. І наступного разу він старався би краще. Ти вчинив нераціонально.

— Я зробив вибір, — усміхнувся Андрій, — вибір між раціональністю та гуманністю.

— Не вимовляй цього слова при мені, — скривився Астарот. — Гуманність або для слабаків, які прикривають цим словом своє безсилля, або для володарів, що не мають гідних ворогів і тому можуть собі дозволити погратися у лібералізм. А ти не перший і не другий, ти борешся за власне життя, і воно — надто цінна штука, аби замислюватися над тим, якими методами ти його захищаєш.