Розділ 6 Незвані гості

— Так! Я з дитинства знаю всі її твори!

— Який улюблений? — ще намагався перевірити сотник.

— «Одержима»!

— О, це велика поема! — аж закричав Дубківський.

— Та тихіше ви! — зашипів на них Чет.

— То тепер віриш? — спитала Міра, у якої аж очі помокріли.

— Вірю! Тепер вірю! Ти — племінниця Лесі Українки! Ти не можеш не любити нашу Батьківщину! Ти справжня патріотка! Ходімо! — сказав Дубківський, що розчулився, бо вважав Лесю Українку за кумира, а тут ось зустрів її родичку.

— Куди йти? — спитала Міра, очі в якої вже були сухі.

— У будинку є підвал! Скарби мають бути там! Шукайте хід вниз! — впевнено сказав сотник.

Вони розійшлися по залі, щоб шукати хід. Дверей було багато, але жодні не вели до сходів униз, усі — в інші кімнати, так само багато оздоблені і цілі. Всі дивувалися, чому будинок досі не пограбували.

— Слухай, а точно мусить бути підвал? — спитала Міра за кілька хвилин по тому.

— Так, обов’язково! Я ж дивився проект будинку. На жаль, книга залишилася у людожерів, але в мене дуже хороша зорова пам’ять. Підвал є! Великі двері туди ведуть! Можуть бути прихованими. Шукаємо! — Дубківський заглядав під килими, смикав полиці з книгами.

Минуло ще хвилин десять. Чет побачив біля сходів, що вели на другий поверх, великий канделябр, оздоблений золотом та дорогоцінним камінням. Постукав по ньому, перевіряв, чи справді коштовний. Наче справді. Озирнувся, хотів узяти собі. Він не дуже-то вірив у ці балачки про скарби, він був тут, бо тут була Міра. Хотів узяти, але світильник виявився закріпленим. Смикнув його, напружився, щоб відірвати. Зненацька світильник почав відхилятися, наче важіль, пролунав гучний скрегіт. Дубківський так різко розвернувся, що вдарив себе вухами по обличчю, Міра навела гвинтівку на шум, Чет вже відскочив і сам теж стояв з гвинтівкою у руках.

— Що там, Чете? — спитала Міра.

— Хід! До підвалу! — спокійно прошепотів той.

Всі кинулися до Чета і побачили, що біля канделябра розійшлася підлога і під нею виявилися сходи, що вели кудись вниз.

— Я ось за світильник смикнув, — пояснив Чет.

— Таємний хід! У книзі про це не було! — закричав Дубківський. — Або фон Шпіл дороблював проект сам, або архітектор не все вказав.

— Тихіше ти! — наказав Чет. — Дай запальничку! — Він узяв кілька свічок, запалив їх. — Ну що, ходімо, подивимося, що воно там?

— Ходімо, — кивнула Міра.