Розділ 6 Незвані гості

— Віддати скарб Україні! — сотник аж за серце узявся і задер підборіддя від урочистості моменту.

— А, так. Тільки давай швидше, а то ніяких скарбів не отримаємо, — попросила Міра.

Збігли вниз, запалили свічки, підійшли до дверей, які були ліворуч. Звичайні двері, явно розраховані не на велетня, а на людей. Замкнуті. Чет зігнув булавку і поліз до замка. Досить впевнено. Кілька секунд, щось там клацнуло — двері відчинилися.

— Звідки такі навички? — здивувався Дубківський. Чет не відповів. Ця підвальна кімната була схожа на кабінет. Стіл, ще полиці з книгами, кілька картин.

— Он ще двері, — вказала Міра. І дійсно, за робочим столом були ще невеличкі двері. Але Чет помітив сейф і кинувся до нього. Всі туди ж. Стояли, дивилися.

— Ну що, відкриєш таке? — спитав Дубківський.

— Інструмент потрібен, — закрутив головою Чет.

— Давайте подивимося, що за іншими дверима, — запропонувала Міра. Двері Чет легко відкрив, а за ними виявився цілий арсенал. Гвинтівки, пістолети, набої, динамітні шашки.

— Слухайте! Та барон наче до війни готувався! — здивувався Дубківський. — Навіть кулемет є!

Дійсно, був кулемет «максим». Дубківський роздивлявся його, а Чет перебирав динамітні шашки. Підійшла Міра, подивилася на нього.

— Думаєш, візьмуть сейф?

Чет кивнув.

— Тоді я йду до чудовиська…

— До Шпиля, називай його Шпилем! — перебив Міру Дубківський. — Шпиль Дубківського, тепер його будуть звати тільки так!

— Його можна теж… — Чет підняв руки з вибухівкою.

— Ні! Ви що! Це ж унікальна істота! Висока цінність для науки! — заперечив Дубківський. Але його не слухали.

— Не треба. Дуже ризиковано. Я його заспокою. Твоя справа — відкрити сейф, — вирішила Міра.

— Але… — почав було Чет, та Міра узяла його за руку, і цього було достатньо, щоб він погодився.

— Готуйся, — сказала вона і пішла.

Чет став обкладати шашками ручку сейфа біля замка. Дубківський йому присвічував.